Цю силу дівчина дуже цінувала, бо добре знала, як це — коли тієї сили бракує. І навіть тепер у ній навряд чи хто розпізнав би воячку. Тендітна статура, заледве півтора метра зросту, темне волосся та бліда шкіра — дівчина чудово розуміла, наскільки слабкою вона виглядає. Щоправда, тепер вона вже не була вихудла з голоду, як у дитинстві, яке вона провела на вулицях, але все одно — жоден чоловік у ній би загрози не побачив.
Їй це подобалося. Це давало їй перевагу — а переваги їй були потрібні.
Також дівчина любила ніч. Удень Лютадель перетворювався на тісний мурашник — навіть попри розміри міста. Але вночі він занурювався в густу, мов хмари, імлу. Вона послаблювала, пом’якшувала, затіняла. Масивні вежі фортеці нагадували тінисті гори, а тісно поставлені густозаселені будинки зливалися воєдино, ніби бракований товар торговця свічками.
Вен присіла біля свого будинку, не спускаючи очей з перехрестя. Дівчина обережно потягнулась усередину себе та запалила сталь — один з металів, які вона проковтнула перед тим. І миттю від неї розбіглися довкола прозорі блакитні лінії. Видимі тільки її очам, ці лінії тягнулися від її грудей до джерел металів поблизу — всіх металів, усіх типів. Товщина ліній залежала від розміру шматків металу, які їм трапилися. Якісь із них тягнулися до бронзових дверних навісів, інші — до грубих залізних цвяхів у дерев’яних стінах.
Вона тихо чекала. Жодна з ліній не рухалась. Паління сталі — то був простий спосіб з’ясувати, чи поруч хтось є. Якщо на людині були бодай невеликі шматочки цього металу, до них би потягнулися блакитні лінії. Звісно, сталь використовували головним чином не для цього. Вен обережно потягнулась рукою до капшука на поясі та витягнула звідти одну з перекладених шматочками тканини монет. Як і з усіма іншим шматками металу, з центру монети до грудей Вен сягнула блакитна лінія.
Дівчина підкинула монетку і, подумки схопивши її лінію — палячи сталь — «штовхнула» вперед. Шматок металу за інерцією описав дугу в імлі, після чого дзвінко впав посеред вулиці.
Імла клубочилась і клубочилась. Навіть Вен здалося, що цієї ночі імла якась особливо густа і загадкова. Густіша за звичайний туман, стійкіша за будь-яке звичайне погодне явище, вона куйовдилась і текла довкола дівчини струмками. Але її посилений оловом зір бачив крізь імлу; ніч здавалася Вен світлішою, імла — тоншою. Але сама імла нікуди не поділась.
У відповідь на монету дівчини, яку вона послала, мов сигнал, на міській площі з’явилася тінь. Вен прокралася уперед і впізнала ОрСеура, кандру. Він тепер носив інше тіло, ніж рік тому, коли грав роль лорда Рену. Однак цей напівоблисілий непримітний чоловік був дівчині так само знайомий.
ОрСеур підійшов до неї.
— Знайшли, що шукали, пані? — спитав він шанобливим, проте все одно дещо ворожим тоном.
Як і завжди.
Вен похитала головою, вглядаючись у морок довкола себе.
— Можливо, я помиляюся, — сказала вона. — Можливо, ніхто мене не переслідує.
Сказавши це, вона трохи посумнішала. Вона з нетерпінням чекала можливості зустрітися з Наглядачем сьогодні вночі. Вона й досі не знала, хто він такий; першої ночі вона вирішила, що це — підісланий вбивця. І, можливо, він ним і був. Але виглядало на те, що Евенд його не цікавить узагалі — тоді як дуже цікавить Вен.
— Нам краще повернутися на мур, — рішуче промовила дівчина і встала. — Евенд почне питати, куди я ходила.
ОрСеур кивнув. І цієї миті з імли вирвалася жменя монет і полетіла у Вен.
2
Мені почало здаватися, що я один залишився при здоровім глузді. Як інші можуть бути такими сліпими? Вони так довго чекали на появу свого героя — того, про якого згадувалось у Террісійських пророцтвах, — що тепер швидко роблять висновок, що всі ці історії та легенди стосуються цього чоловіка.
Вен, моментально зреагувавши, відскочила вбік. Дівчина рухалась напрочуд швидко, її прикрашений китицями плащ закрутився, коли вона ковзнула по мокрій бруківці. Монети впали у неї за спиною, розсипали в різні боки уламки каменю та, зрикошетивши в темінь, залишили сліди в імлі за собою.
— ОрСеуре, тікай! — крикнула вона, хоча той уже мчав до найближчого провулка.
Вен присіла, впершись долонями та ступнями у холодні камені, в її животі горіли алломантичні метали. Вона запалила сталь, і знову побачила довкола себе прозорі блакитні лінії. Вона напружено чекала, коли…