Скаа, що зібралися у дальньому кінці площі, затягнули якусь пісню. Дивно було чути її просто в серці жорстокої битви. Сейзед сів та, не звертаючи уваги на свої біль і втому, спостерігав за стрибками Вен. Ворота брами раптом зарухалися, петлі почало викручувати. Колоси так довго намагалися їх вибити…
Масивні дерев’яні ворітні відірвалися від стіни — їх «притягнула» Вен.
«Неймовірна сила, — тупо подумав Сейзед. — Вона повинна „притягувати“ щось у себе за спиною — але це означає, що бідна Вен зараз зависла між двома масивними об’єктами, такими як ці ворота».
Та все-таки вона це зробила — ривком підняла ворота і «притягнула» їх до себе. Величезна дерев’яна конструкція врізалася у лави колосів, розкидаючи їх на всі боки. Вен зі знанням справи вивернулася у повітрі, махнувши воротами, ніби вони були прикріплені до неї довгим ланцюгом.
Чудовиська під акомпанемент хрускоту кісток розліталися в повітрі, ніби тріски від удару велетенської сокири. Одним широким рухом Вен очистила цілу площу.
Ворота впали. Вен приземлилася просто посеред купи понівечених тіл, мовчки підкинувши ногою солдатський ціпок і впіймавши його руками. Колоси за брамою на коротку мить зупинилися, а потім кинулися на дівчину. Вен била їх швидко, але точно. Проламувалися черепи, колоси падали у криваве місиво, намагаючись оминути її. Дівчина рвучко розвернулася та повалила кількох на землю, забризкавши попелясто-червоною юшкою тих, хто біг позаду.
«Я… я повинен щось зробити», — подумав Сейзед, помотавши головою та виходячи зі ступору.
Попри те що він досі був майже голий, холоду він не відчував завдяки своїй латунепам’яті — хоча вона теж уже майже спорожніла. Вен продовжувала битися, вбиваючи колосів одного за одним.
«Навіть її сила не нескінченна. Їй не врятувати місто».
Сейзед змусив себе підвестися, а тоді пішов у дальній кінець площі. Схопивши за барки літнього чоловіка, який стояв попереду групи скаа, він трухнув його і змусив припинити співати.
— Ви не помилилися! — сказав Сейзед. — Вона повернулася.
— Так, Святий Перший Свідку.
— Вона зможе виграти для нас трохи часу, — вів далі террісієць. — Колоси вдерлися у місто. Нам потрібно зібрати усіх, кого ми тільки зможемо, і вибиратися звідси.
На якусь мить Сейзеду здалося, що старий зараз почне сперечатися, що він почне стверджувати, мовляв, Вен їх захистить, вона розіб’є усю ворожу армію. Але той, на щастя, кивнув.
— Ми втечемо через північні ворота, — кваплячись, промовив террісієць. — Саме через них колоси увірвалися до міста, тому, може бути, що з того району вони вже пішли.
«Принаймні я сподіваюся на це», — подумав Сейзед, рушаючи з місця.
Оборонні позиції було облаштовано у замках аристократів. Можливо, хтось у них і вижив.
«Значить, — подумав Бриз, — виходить, що я — боягуз».
Не сказати, що це було якесь нечуване відкриття. Гамівник завжди казав, що для людини важливо зрозуміти себе саму, він завжди усвідомлював свій егоїзм. Тому загалом він не здивувався, коли збагнув, що сидить, притулившись до старого цегляного перекриття будинку скаа та затуляючи долонями вуха, аби не чути криків, що долинали з вулиці.
Куди подівся той пихатий чоловік? Де той поважний дипломат, гамівник у бездоганних костюмах? Він пішов, залишивши по собі лише тремтливу беззахисну тушу. Бриз кілька разів намагався запалити латунь і «пригамувати» тих, що билися ззовні. Та навіть ця найпростіша дія була йому тепер не під силу. Він не міг навіть поворухнутися.
Якщо тільки не вважати за рух тремтіння.
«Дивовижно, — подумав Бриз, ніби дивлячись на себе збоку та бачачи жалюгідне створіння у подертому й залитому кров’ю одязі. — Отже, ось який я стаю у мить занадто потужного стресу? Ну, це якоюсь мірою навіть іронічно. Я все своє життя займався тим, що контролював емоції інших людей. А тепер я настільки переляканий, що ні на що не здатен».
На вулиці тривали бої. Вони тривали так довго, так жахливо довго… Хіба ті солдати не повинні вже були загинути?
— Бризе?
Гамівник навіть не знайшов у собі сміливості подивитися, хто це кличе його.
«Судячи з голосу — Гем. Кумедно. Він теж уже повинен був загинути».
— Заради Пана Всевладаря! — промовив громило, з’являючись перед гамівником.