Її розум ніби влетів з усієї сили в якусь перепону. А потім ця перепона розбилась. Вен зупинилася, ошелешена, не випускаючи з рук дитину; колоси теж завмерли просто посеред жахливої різанини.
«Що це я зусиллям зробила?» — важко подумала вона, намагаючись зрозуміти, чому вона так вчинила і чому це призвело саме до такого результату?
Можливо, це тому, що її охопив абсолютний відчай?
Ні. Їй було відомо, що Пан Всевладар створив інквізиторів з однією слабкістю: якщо вийняти з їхньої спини певний штир, вони помирали. Була слабкість також і у кандр. А значить, вона повинна бути й у колосів.
«ТенСун називав колосів… своїми кузенами», — подумала вона.
Вона випрямилася — на темній вулиці раптом зробилося тихо, якщо не брати до уваги голосінь скаа. Колоси на щось чекали, і дівчина раптом відчула, що опинилася всередині їхніх свідомостей. Так ніби вони були продовженням її тіла — те саме вона відчувала, коли випадково отримала контроль над ТенСуном.
І справді — кузени. Пан Всевладар створюючи колосів, передбачив у них слабкість — ту саму, що й у кандр. Він зробив їх так, аби могти потім контролювати.
І зараз Вен зрозуміла, як саме він контролював їх стільки років. Сейзед стояв на чолі великої групи біженців під снігом і попелом, що падали з неба, і в темряві відрізнити одне від іншого було просто неможливо. Дещо сонний Гем сидів трохи оддалік. Він втратив забагато крові — якби не п’ютер, він би давно уже помер. Хтось віддав террісійцю свій плащ, але він накрив ним Бриза, який був без тями. Навіть попри те, що він зараз майже не використовував свою латунепам’ять, Сейзед не змерз.
А можливо, він уже настільки задубів, що й не помічав цього.
Він підняв перед собою руки та стиснув їх у кулаки — у світлі самотнього смолоскипа блиснули десять перснів. Темними провулками до них наближалися колоси, їхні постаті були скоцюрбленими тінями у темряві.
Солдати Сейзеда поволі відступали. У них уже не залишилося ніякої надії. Террісієць стояв один під тихим снігопадом — худорлявий лисий вчений; до того ж майже голий. Він — один із двох лише, хто проповідував втрачені релігії. Він — хто зрештою втратив надію. Він — хто повинен був вірити більше за інших.
Десять перснів. Кілька хвилин сили. Кілька хвилин життя.
Він чекав, поки колоси зберуться. Раптом потвори стали підозріло тихими. Вони припинили наближатися — так і завмерли на місці лінією темних м’язистих силуетів у темряві ночі.
«Чому вони не нападають?!» — роздратовано подумав Сейзед.
Заплакала дитина. Колоси знову почали рухатися. Террісієць напружився, але огидні істоти не стали йти вперед. Вони просто розступалися, даючи дорогу мовчазній постаті, що вийшла з центру їхньої групи.
— Леді Вен? — не повірив своїм очам Сейзед.
Він так і не мав нагоди поговорити з нею з того часу, як вона врятувала його біля брами. Дівчина мала надзвичайно виснажений вигляд.
— Сейзеде, — втомлено промовила вона, — ти набрехав мені про Джерело Вознесіння.
— Так, леді Вен.
— Та зараз це неважливо. Чому ти стоїш голий перед воротами замку?
— Я… — подивився він на колосів. — Леді Вен, я…
— Пенроде! — несподівано закричала Вен. — Ти там?
На стіні з’явився король — він був не менш спантеличений, ніж Сейзед.
— Відчиняйте ворота! — закричала дівчина.
— Ви там геть здуріли?! — крикнув у відповідь Пенрод.
— Не знаю.
Вона обернулася, і група колосів мовчки пішла вперед, ніби підкорюючись якомусь наказу. Найбільший із них узяв Вен на руки та піднімав, аж поки вона не опинилася на рівні захисного муру замка. Кілька солдатів, що стояли на стіні, позадкували.
— Я втомилася, Пенроде, — промовила Вен.
Сейзед сягнув слухової оловопам’яті, аби краще чути її слова.
— Ми всі втомилися, дитя, — відповів той.
— Я справді втомилася. Я втомилася від ігор. Втомилася від того, що люди помирають у результаті чвар між їхніми правителями. Втомилася від того, що добрих людей використовують…
Пенрод мовчки кивнув.
— Я хочу, аби ви зібрали солдат, які залишилися, — сказала Вен, обертаючись до міста. — Скільки тут у вас їх?
— Близько двох сотень.
Дівчина кивнула.
— Місто ще не втрачене — колоси настільки захопилися знищенням солдатів, що не встигли вбити багато містян. Я хочу, аби ви послали ваших солдатів на пошуки будь-яких груп колосів, які займаються грабунком або вбивствами. Захистіть людей, але не атакуйте колосів, якщо це буде можливо. Замість цього відправляйте до мене посланця.