— Мені треба собі дівчину знайти, чи що, — похитав головою Страшко.
— З такою бородою шансів у тебе нема, — відповіла дівчина.
— Це лише для маскування, Вен, — промовив хлопець. — Ел, може, ти мені даси якийсь титул або щось таке?
— Гадаю, це не спрацює, Страшку, — усміхнувся Евенд.
— Ну, для тебе ж спрацювало…
— Ну, не знаю, — розвів руками король. — Здається, Вен мене покохала всупереч титулу, а не через нього.
— Але у тебе й інші були до неї, — наполягав Страшко. — Дівиці з благородних родин.
— Ну, було кілька, — погодився Евенд.
— От тільки у Вен є така звичка — прибирати конкурентів, — кинув Гем.
— Та ну, — розсміявся Евенд, — це тільки одного разу й було. І, гадаю, Шен на це заслуговувала. Вона мене все-таки вбити намагалася.
Король лагідно поглянув на дівчину.
— Хоча, мушу визнати, Вен жорстко ставиться до інших жінок. Але поруч із нею всі вони виглядають просто ніяк.
Страшко закотив очі.
— Я більше люблю історії про те, як вона їх вбиває.
Гем захихотів і простягнув кружку хлопцеві, аби той налив йому ще соку.
— Лиш Пан Всевладар знає, що вона з тобою зробить, Еленде, якщо ти надумаєш раптом її покинути.
Вен завмерла на мить і ще сильніше вчепилася у короля. Її і без того вже багато разів кидали. Навіть після всього, що їм довелося пережити, навіть після того, як Еленд кликав її заміж, він постійно мав їй обіцяти, що ніколи її не залишить.
«Здається, час міняти тему», — подумав Еленд, відчувши, що настрій розмови став набагато похмурішим.
— Добренько, — сказав він, — піду-но я на кухню і пошукаю щось поїсти. Вен, ідеш?
Дівчина подивилась у небо — мабуть, намагалась зрозуміти, чи скоро почне сутеніти. І нарешті кивнула.
— Я йду, — промовив Страшко.
— Нікуди ти не підеш, — втрутився Кривоніг, схопивши хлопця ззаду за шию. — Ти залишишся тут і розповіси мені, де ти роздобув форму одного з моїх солдатів.
Еленд засміявся і повів Вен у палац. Сказати чесно, навіть попри те, що кінець розмови вийшов змазаним, він добряче розвіявся, прийшовши подивитись на тренування. Просто диво, як члени команди Келсьє могли сміятися та жартувати навіть у найжахливіших ситуаціях. В якийсь спосіб вони могли змусити його позабути про власні проблеми. Можливо, це спадок Уцілілого. Келсьє завжди заохочував їх сміятися, навіть у найскладніших ситуаціях. Для нього це була своєрідна форма протесту.
Звісно, їхніх проблем це не вирішувало. Під мурами Лютаделя й надалі стояла армія, у кілька разів чисельніша за їхню власну, і захистити місто навряд чи вийде. Але якщо хтось і міг пережити цю халепу, то якраз команда Келсьє.
Пізніше того ж вечора, добряче поївши — на вимогу Евенда, — Вен з королем пішли до її кімнат.
Там вони побачили точну копію вовчура, якого дівчина купила перед тим. Пес сидів на підлозі — він поглянув на неї та схилив голову.
— З поверненням, пані, — промовив кандра низьким та приглушеним голосом.
Еленд схвально присвиснув, а Вен пройшлась довкола істоти. Здається, кожна шерстинка була на своєму місці. Не знаючи, в чому річ, ніхто б нізащо не зрозумів, що це не справжній пес.
— А як ти голос зробив? — поцікавився Еленд.
— Голосові зв’язки складаються з плоті, а не з кісток, Ваша Величносте, — промовив ОрСеур. — Старші, досвідченіші кандри вміють маніпулювати тілами, а не просто їх відтворювати. Так, я все одно повинен перетравити чиєсь тіло, щоби запам’ятати та точно його відтворити. Але деякі речі я можу й зімпровізувати.
— Це тому ти казав, що будеш це тіло робити довше? — кивнула Вен.
— Ні, пані, — відповів ОрСеур. — Це через шерсть. Перепрошую, я не попередив, але щоб зробити таку шерсть, треба добряче попрацювати.
— Взагалі-то ти казав, — махнула рукою Вен. — То як тобі нове тіло, ОрСеуре? — спитав Еленд.
— Чесно, Ваша Величносте?
— Звичайно.
— Це образливо і принизливо, — зізнався кандра.
Вен вигнула брову.
«А це самовпевнено, Рену, — подумала вона. — Хороброї води випив, чи що?»
ОрСеур подивився на дівчину, і вона спробувала — хоча й марно — прочитати вираз на його обличчі.
— Але, — вів далі Еленд, — ти все одно будеш його носити, вірно?
— Звісно, Ваша Величносте, — відповів кандра. — Я краще помру, ніж порушу умови Контракту. Так уже я влаштований.
Еленд кивнув Вен, ніби пес сказав щось напрочуд важливе.
«Будь-хто може стверджувати, що він відданий, — подумала Вен. — Тим краще, якщо його честь підкріплює так званий „Контракт“. І тим більшим буде здивування, якщо такий „відданий“ раптом обернеться проти тебе».