Він бачив різкий, але прекрасний почерк Тіндвіл. Написані нею абзаци перемішувалися з абзацами, написаними його більш стриманою рукою. Іноді на одній сторінці їхні почерки мінялися з десяток разів.
Террісієць навіть і не помічав, що плаче, аж поки не кліпнув, і з його щоки на папір не впала сльоза. Він розгублено опустив очі та побачив, як в одному місці розпливлося чорнило.
— І що тепер, Тіндвіл? — прошепотів він. — Навіщо ми цим займалися? Ти не вірила у Героя Віків, а я, виходить, узагалі ні у що не вірив. Який у цьому всьому був сенс?
Сейзед якомога обережніше вимокнув сльозинку рукавом. Попри те що він був страшенно втомлений, террісієць раптом почав читати з якогось випадкового абзацу. Він читав, аби запам’ятати. Аби викарбувати у своїй пам’яті ті часи, коли вони навіть не питали себе, навіщо досліджують цей текст. Він просто був щасливий займатися тим, що любив найбільше у світі, з людиною, яку він найбільше у світі кохав.
«Ми зібрали все, що тільки могли, про Героя Віків і Безодню, — подумав він. — Але в цій інформації стільки суперечностей…»
Террісієць прогортав рукопис до уривка, на включенні якого наполягла Тіндвіл. У ньому містилися, як стверджувала террісійка, найгрубіші самозаперечення. Він знову їх перечитав, уперше серйозно замислившись над прочитаним. Такою була Тіндвіл-учена — обережна та скептична. Сейзед водив пальцями по написаних нею рядках і читав.
«Герой Віків буде високого зросту, — стверджувалося в одному місці. — Інші люди просто не зможуть його не помічати».
«Силу не можна забрати, — зазначалося в іншому. — У цьому ми впевнені. Її треба утримувати, але не використовувати. Її потрібно вивільнити».
Тіндвіл це твердження здавалося абсолютно безсенсовним, оскільки в інших уривках розповідалося про те, що Герой використав силу, аби перемогти Безодню.
«Усі люди — егоїсти, — підкреслювалося далі. — Герой — це той, хто ставить загальне благо вище за свої бажання».
«Якщо всі люди — егоїсти, — питала Тіндвіл, — то як тоді Герой може бути таким самовідданим, як стверджується в інших уривках? І справді, як міг скромний чоловік завоювати весь світ?»
Сейзед похитав головою, усміхаючись. Іноді її заперечення були доволі обґрунтованими, але іноді вона ніби намагалася нав’язати інший погляд на речі, хоч би яких зусиль це вимагало. Він знову пробігся пальцями по сторінці, але зупинився на першому абзаці.
«Високого зросту», — було там написано.
Це точно не про Вен. Цей уривок був не з копії тексту в Монастирі Серан, а з іншої книги. Тіндвіл включила це твердження в рукопис через те, що в копії — джерелі, вартому більшої довіри — зазначалося, що Герой — низький. Сейзед погортав рукопис і знайшов повний текст, переписаний зі сталевої пластини Кваана.
«Коди я вперше побачив Аленді, мене вразив його зріст. То був чоловік невисокий, але начебто добряче вищий за всіх навколо нього, чоловік, який — попри скромний одяг і свою молодість — заслуговував на повагу».
Сейзед насупився. Раніше він впирався, мовляв, тут немає суперечностей, оскільки це твердження могло посилатися на зовнішній вигляд або характер Героя, а не на його зріст. А тепер, уперше по-справжньому замислившись над запереченнями Тіндвіл, він завагався.
Щось тут було не так. Він знову погортав книгу та знайшов потрібний уривок.
«Мені знайшлося місце у традиції Очікування, — прочитав він. — Я став Святим Першим Свідком, пророком, який передбачив появу Героя Віків. І відмовитися від Аленді означало відмовитися від свого нового статусу, від визнання з боку інших».
Террісієць нахмурився ще сильніше і перечитував абзац, водячи по рядках пальцем. Надворі ставало дедалі темніше, імла клубочилася біля віконниць але, опинившись у кімнаті, швидко зникала.
«Святий Перший Свідок, — подумав він. — Як же я цього не помітив? Цим іменем називали мене ті люди біля брами. А я його не впізнав».
— Сейзеде.
Террісієць аж підстрибнув, ледь не впустивши рукопис на підлогу, й обернувся. У нього за спиною стояла Вен — похмура тінь у погано освітленій кімнаті.
— Леді Вен! Ви прокинулися!
— Не треба було дозволяти мені так довго спати, — промовила дівчина.
— Ми намагалися розбудити вас, — тихо відповів Сейзед. — Але ви впали у кому.
Вен замислилася.