— Можливо, це й на краще, леді Вен, — знову заговорив террісієць. — Битва скінчилась, а ви за останні місяці дуже виснажилися. Вам не завадить добряче відпочити тепер, коли все скінчилося.
Вен зробила крок уперед, похитавши головою, і Сейзед зрозумів, що, попри цілий тиждень відпочинку, дівчина досі має несамовито вимотаний вигляд.
— Ні, Сейзеде, — заперечила вона. — Нічого поки що не «скінчилося».
— Що ви маєте на увазі? — тривожно спитав террісієць.
— Я досі його чую, — сказала дівчина, торкнувшись рукою свого чола. — Воно тут. У місті.
— Джерело Вознесіння? — уточнив Сейзед. — Але ж леді Вен, я вас обманув… Чесно кажучи, я навіть не впевнений, що воно насправді існує.
— Ти віриш у те, що я — Герой Віків?
Сейзед відвернувся.
— Кілька днів тому, коли я стояв сам посеред поля за межами міста, я був у цьому впевнений. Але пізніше… гадаю, я більше не знаю, що означає «вірити». Усі ці пророцтва та легенди — лише плутанина суперечностей.
— Річ не у пророцтвах, — промовила Вен, підійшовши до столу та зазирнувши в рукопис. — А в тому, що потрібно зробити. Я відчуваю, як воно… притягує мене.
Вона подивилася на зачинене вікно, по краях якого вирувала імла. Після цього дівчина підійшла й відчинила віконниці, впускаючи в кімнату холодне зимове повітря. Вен стояла, заплющивши очі та дозволивши імлі огорнути себе.
— Одного разу я брала з неї силу, Сейзеде, — промовила вона. — Ти знав про це? Я тобі не казала? Коли я билася з Паном Всевладарем. Я тоді брала силу в імли — і так змогла його перемогти.
Сейзед здригнувся — і не лише від холоду. Від її голосу, від сказаних нею слів…
— Леді Вен… — почав він, але замовчав, не знаючи, що сказати далі.
Брала силу з імли? Що це взагалі означає?
— Джерело — тут, — повторила дівчина, дивлячись у вікно.
Підлогою кімнати клубочилась імла.
— Це неможливо, леді Вен, — заперечив Сейзед. — Усі тексти, які ми знаємо, сходяться на тому, що Джерело Вознесіння розташоване у Террісійських горах.
Вен похитала головою.
— Він змінив світ, Сейзеде.
Террісієць нахмурився.
— Що?
— Пан Всевладар, — прошепотіла з-імли-народжена. — Він створив попіл-гори. Рукописи стверджують, що він створив довкола своєї імперії великі пустелі, що він розбив свою землю на частини, аби зберегти її під своєю владою. Та чому ми вважаємо, що коли він дістався Джерела, світ мав такий само вигляд, як і зараз? Він створив гори… що заважало йому зрівняти їх з землею?
Сейзед відчув, як його спиною пробігся холод.
— Я б так і вчинила, — вела далі дівчина, — якби я знала, що сила повернеться, якби я хотіла її зберегти. Я б сховала Джерело. Я б заохочувала поширення легенд, у яких згадуються гори на півночі. А тоді — звела б довкола Джерела ціле місто, аби завжди його контролювати.
Вен обернулась і поглянула на нього.
— Воно — тут. Сила чекає.
Сейзед відкрив було рота, аби заперечити, але виявилося, що йому нема що сказати. Він просто не вірив. Хто він такий, аби сперечатися з подібними речами? Аж раптом десь унизу, надворі, залунали голоси.
«Голоси? — подумки здивувався він. — Уночі? В імлі?»
Террісієць із цікавістю прислухався, намагаючись розчути, що саме вони говорять, але голоси були занадто далеко. Після цього він поліз до торби, що лежала поруч зі столом. Більшість його металопам’ятей були порожніми; він носив зараз лише міднопам’яті, в яких зберігалося древнє знання. У торбі він знайшов капшук. У ньому було десять перснів, які він приготував для облоги, але так і не використав. Діставши з капшука один, він одягнув його на палець, а решту сховав.
Завдяки цьому персню — оловопам’яті — він посилив свій слух. Слова, що долинали знизу, зробилися розбірливішими.
— Король! Король повернувся!
Вен, вистрибнувши з вікна, зникла у ночі.
— Я теж не зовсім розумію, як вона це робить, Еле, — промовив Гем.
Його рука досі була на перев’язі.
Еленд ішов вулицями міста, і за ним тягнулися, збуджено перемовляючись, люди. Лютаделем ширилися чутки про повернення молодого Венчера, і натовп ставав дедалі більшим. Страшко дивився на них дещо насторожено, але така увага йому, здається, лестила.
— Я під кінець битви навіть втратив свідомість, — вів далі громило, — і вижив лише завдяки п’ютеру. Колоси вбили моїх людей, вони виламали ворота брами, яку я захищав. Відступаючи, я натрапив на Сейзеда, але на той момент я вже мало що розумів… Пам’ятаю тільки, як я знепритомнів біля замку Гастінгів. А коли оговтався, Вен уже відбила місто. Я…