— Гадаю, ми зараз нарешті знайдемо твій атій, Евенде, — з посмішкою промовила дівчина.
— Що?! — покотився відлунням по залі здивований голос Евенда. — Вен, ми тут шукали. Ми все перепробували.
— Виходить, не все, — відповіла Вен, уважно дивлячись на маленьку будівлю всередині будівлі, але не підходячи до неї.
«Я б його тут сховала, — подумала вона. — У цьому є логіка. Джерело повинно було бути недалеко від Пана Всевладаря, щоби, коли сила повернеться, він міг її взяти.
Та я вбила його до того, як це сталося».
Гупало десь унизу. Свого часу люди Евенда розкурочили тут усю підлогу, але, натрапивши на твердий камінь, зупинили пошуки. Повинен бути шлях униз. Вен пошукала у кам’яній будівлі посеред зали, уважно дивлячись собі під ноги, але нічого не знайшла. Потім вийшла звідти, розчарована, і пройшла повз своїх спантеличених друзів.
Після цього дівчина спробувала палити свої метали. Як і завжди, від неї розсипалися в усі боки блакитні лінії, вказуючи на джерела металів. Кілька вели до Евенда, кілька — до Страшка, а от Гем був чистий. У деяких із різьблень були металеві інкрустації, і лінії тягнулися також і до них.
Усе, як вона й очікувала. Нічого…
Раптом Вен нахмурилась і відступила убік. До однієї з деталей інкрустації тягнулася особливо товста лінія. Занадто товста, якщо вже на те пішло. Дівчина задумано простежила за лінією поглядом — вона, як і всі інші, вела з її грудей просто у кам’яну стіну. Але конкретно ця, здавалося, сягала поза стіну.
«Куди?»
Вен «потягнула». Нічого не сталося. Вона «потягнула» сильніше та зойкнула, коли її несподівано поволочило до стіни. Дівчина відпустила лінію та роззирнулась довкола. На підлозі також були інкрустації — та ще й доволі глибокі. Вона з цікавістю зачепилася за одну з них, «потягнувшись», а потім знову «потягнула» стіну — і цього разу їй здалося, ніби та трохи зрушила з місця.
Запаливши дюралюміній, Вен «потягнула» з усієї сили. Вибухом сили її ледве не розірвало навпіл, але вона втрималася на місці, а завдяки посиленій дюралюмінієм силі п’ютеру, дівчина залишилася в живих. Ділянка стіни з’їхала убік, камінь заскреготів об камінь. Її метали скінчилися, вона відпустила стіну та важко задихала.
— Заради Пана Всевладаря! — вигукнув Страшко.
Гем зорієнтувався швидше та — завдяки швидкості, яку йому дав п’ютер — першим зазирнув у отвір. Евенд залишився поруч з нею — дівчина ледве трималась на ногах, і він схопив її за руку.
— Я в порядку, — сказала Вен, випивши флакон з металами та відновивши свої запаси.
Довкола неї пульсувала сила Джерела. Здавалося, ніби вся зала здригається від цього.
— Там сходи, — обернувся до них Гем.
Вен кивнула Евенду, і вони пішли слідом за Гемом і Страшком у потаємний вхід у стіні.
«Та я не можу аж так вдаватися в деталі», — зазначалося у тексті Кваана.
Маю замало місця. Інші Світоносці, певно, почувалися приниженими, коли приходили до мене і мусили визнавати, що помилялися щодо Аленді. Тоді я вже починав сумніватися у своєму початковому висновку.
Втім, пиха моя взяла гору.
Та зрештою ця моя пиха усіх нас і занапастила. Мої браття ніколи не звертали на мене особливої уваги: вони вважали, що моя робота та мої зацікавлення не гідні Світоносця. Вони не розуміли, що мої дослідження, які були зосереджені на природі, а не на релігії, працювали на благо народам чотирнадцяти земель.
Утім, як той, хто знайшов Аленді, я став кимось значущим. Першим серед Світоносців. Мені знайшлося місце у традиції Очікування. Я став Святим Першим Свідком, пророком, який передбачив появу Героя Віків. І відмовитися від Аленді означало відмовитися від свого нового статусу, від визнання з боку інших.
І я не відмовився. Але зараз — відмовляюся.
Нехай вони знають, що я — Кваан, Світоносець із Террісу — шахрай. Аленді не був Героєм Віків. У найкращому випадку я прикрасив його чесноти, створивши героя там, де його не було. У найгіршому — боюся, що я зіпсував усе, у що ми вірили.
Сейзед сидів за столом, перечитуючи рукопис.
«Щось тут не так», — подумав він.
Знайшовши кілька рядків, він знову і знову дивився на ці слова — «Святий Перший Свідок». Що ж у них не давало йому спокою?