Террісієць відкинувся на спинку крісла й зітхнув. Навіть якщо у пророцтвах і розповідалося про майбутнє, їх не можна сприймати дослівно або використовувати як дороговкази. Тіндвіл в цьому мала рацію. Його власні дослідження довели їхню ненадійність і заплутаність.
То в чому ж тоді проблема?
«У цьому просто немає сенсу».
Та знову-таки, іноді релігії не слід сприймати дослівно. Що це — здоровий глузд чи його упередження? Чи, може, дедалі сильніше розчарування від учень, які він запам’ятовував і проповідував, але які його зрештою зрадили?
І все зводилося до клаптика паперу на його столі. Того, вирваного зі сторінки.
«Аленді не повинен дістатися Джерела Вознесіння…»
Хтось стояв поруч зі столом.
Сейзед зойкнув та відкинувся назад, ледве не перевернувшись разом із кріслом. Це була не людина. Це була тінь — здавалося, створена з потоків імли. Потоки ці були слабенькі, вони пробиралися до кімнати крізь вікно, яке відчинила Вен, але фігура була людською. Її голова ніби обернулася до столу, до рукопису. Або… до того клаптика паперу.
Переляканому террісійцеві захотілося якомога швидше втекти звідси, але його розум ученого зміг впоратися з відчуттям жаху.
«Аленді, — подумав він. — Той, про якого всі думали, що він — Герой Віків. Він казав, що бачив імлисту постать, яка його переслідувала.
І Вен стверджувала, що також бачила її».
— Що… що тобі потрібно? — спитав він, намагаючись звучати якомога спокійніше.
Дух ані поворушився.
«А чи не може це бути… вона?» — очманіло подумав Сейзед.
Багато релігій стверджували, що мертві продовжують блукати світом, невидимі для смертних. Та ця постать була занадто низькою, як для Тіндвіл. До того ж террісієць був певен, що впізнає її навіть у такому безформному вигляді.
Сейзед спробував зрозуміти, куди дивиться істота. Він потягнувся тремтливою рукою та взяв зі столу клаптик паперу.
Дух підняв руку, показуючи в напрямку центра міста. Сейзед насупився.
— Я не розумію, — сказав він.
Дух показав знову, більш наполегливо.
— Напиши, що ти хочеш, аби я зробив.
Та постать лише вказувала рукою.
Сейзед якусь мить стояв посеред кімнати, освітленої єдиною свічкою, а тоді поглянув на розкритий рукопис. Вітер гортав сторінки — з’являвся то його почерк, то почерк Тіндвіл.
«Аленді не повинен дістатися Джерела Вознесіння, він не повинен заволодіти цією силою».
Можливо… можливо, Кваан знав щось, чого більше ніхто не знав? Те, що сила здатна зіпсувати навіть найкращих людей? Можливо, тому він обернувся проти Аленді та намагався зупинити його?
Імлистий дух знову показав у бік міста.
«Якщо дух відірвав це речення, можливо, він намагався сказати мені щось? Але… Вен не стане забирати цю силу собі. Вона ж не перетвориться на руйнівника, як Пан Всевладар, чи не так?»
А якщо в неї не буде вибору?
Надворі хтось закричав. Цей крик, який миттю підхопили й інші, був сповнений жаху. Ніч розтяли відлуння нажаханих вересків.
Часу не роздуми не було. Сейзед схопив свічку, ненароком проливши на стіл віск, і вибіг з кімнати.
Спіральні кам’яні сходи опускалися доволі-таки далеко під землю. Вен ішла униз поруч з Елендом, у її вухах лунало голосне гупання. У самому низу сходи розширювалися, виходячи у…
Велику залу. Еленд високо підняв ліхтар, освітивши простору кам’яну печеру. Страшко був уже на півдорозі до самого низу, за ним йшов Гем.
— Заради Пана Всевладаря… — прошепотів Еленд, зупиняючись поруч із Вен. — Ми б нізащо цього не знайшли, якби не розібрали по камінчику всю будівлю.
— Певно, в цьому і був задум, — пояснила Вен. — Кредік-Шо — це не просто палац, це наріжний камінь. Ця будівля й була зведена для того, аби щось сховати. Ось це. Ті інкрустації нагорі ховають шпарини таємного входу, а металеві часточки в них приховують механізм, який відчиняє, від погляду алломанта. Якби не підказка…
— Підказка? — обернувся до неї Еленд.
Вен похитала головою і кивнула на сходи. Вони продовжили спускатися.
Знизу долинув дзвінкий голос Страшка.
— Тут їжа! — кричав він. — Повно консервів!
У глибині печери стояли полиці, щільно заставлені консервними бляшанками, ніби хтось готувався до якоїсь важливої події. Вен з Елендом нарешті спустилися на підлогу, а Гем намагався наздогнати Страшка, просячи його при цьому поводитися тихіше. Еленд рвонув було за ними, але Вен схопила його за руку. Вона спалювала залізо.