— Я відчуваю потужне джерело металу ось там, — ледве стримуючи хвилювання, сказала вона.
Венчер кивнув, і вони пішли вглиб печери, минаючи одну за іншою полиці з консервами.
«Це, певно, Пан Всевладар усе заготував, — подумала дівчина. — Але навіщо?»
Та зараз її це не надто хвилювало. До речі, атій тепер також не особливо її цікавив, але важко було ігнорувати прагнення Еленда нарешті знайти його. Вони прямували в самий кінець печери — туди, куди вела їх синя лінія. На стіні там висіла велика металева пластина, на кшталт тієї, яку Сейзед, за його словами, знайшов у Монастирі Серан. Еленд, зрозумівши, що це таке, не приховував свого розчарування. Вен, підійшовши на крок ближче, своїм посиленим оловом зором подивилася, що там написано на цій пластині.
— Мала? — спитав Еленд. — Мапа Останньої Імперії.
І справді — це була мапа імперії, викарбувала у металі. У центрі її було зображено Лютадель. Невелике містечко поруч було обведене кружечком.
— А чого Статлін обведений? — нахмурився молодий імператор.
Вен похитала головою.
— Ми сюди не по це прийшли, — промовила вона. — Туди!
Від печери відгалужувався тунель.
— Ходімо!
Сейзед біг вулицями міста, не до кінця розуміючи навіть, що саме він робить. Він рухався услід за імлистим духом, якого у темряві побачити було дуже важко, а його свічка давно вже згасла.
Люди кричали. Від їхніх нажаханих криків його шкіра вкривалася сиротами, і террісійцю кортіло якомога швидше добігти до них та побачити, в чому річ. Та імлистий дух був невблаганний; якщо він його губив з виду, то зупинявся, аби привернути увагу. Можливо, він вів його просто назустріч смерті. І все-таки… він відчував непоясненну довіру до цього духа.
«Можливо, алломантія? — подумав террісієць. — Він „притягує“ мої емоції?»
Та перш ніж він встиг розвинути цю думку, Сейзед перечепився об перше тіло. Це був чоловік — скаа у простому одязі, весь брудний від попелу. Його обличчя спотворила гримаса болю, а на попелі залишилися сліди конвульсій.
Террісієць охнув і різко зупинився. Опустившись на коліна, він оглянув тіло у тьмяному світлі, що линуло з вікна над ними. Чоловік, судячи з усього, помер болісною смертю.
«Нагадує… ті смерті, які я розслідував, — подумав він, — кілька місяців тому в селищі на південь звідси. Чоловік, якого я тоді там зустрів, сказав, що імла вбила його друга. Вона змусила його впасти на землю та битися у конвульсіях».
Поруч із Сейзедом з’явився дух — йому явно не терпілося йти далі. Сейзед підняв на нього погляд і нахмурився.
— Це ти зробив? — спитав він.
Дух агресивно похитав головою, показуючи при цьому рукою. Перед ними височів Кредік-Шо. У цьому напрямку раніше пішли Вен з Елендом.
«Вен казала, що Джерело — у місті, — подумав Сейзед. — Безодня знову прийшла по нас, вона вже давно розгулялася на околицях імперії. Вона убиває.
Відбувається щось набагато серйозніше, ніж ми здатні осягнути розумом».
Він досі не вірив, що похід Вен до Джерела може принести небезпеку. Вона ж читала… вона добре знала історію Рашека. Вона не залишить силу собі — у цьому Сейзед був впевнений. Хоча й не до кінця. Правду кажучи, він уже не розумів, що саме вони повинні зробити з Джерелом.
«Я повинен знайти її. Зупинити її, поговорити з нею, підготувати її. Не можна наосліп лізти туди».
Якщо вони й справді збиралися взяти силу Джерела, то спершу слід було все обміркувати та вирішити, як діяти.
Імлистий дух, як і раніше, вказував на Кредік-Шо. Сейзед піднявся та побіг у вказаному напрямку, не звертаючи уваги на жахливі крики в нічній темряві. Опинившись біля дверей до цієї масивної, шпилястої споруди, він увірвався всередину.
Дух лишився позаду, в імлі, яка його й породила. Террісієць знову запалив свою свічку за допомогою кресала та почекав. Дух залишався на місці. Гнаний поспіхом, Сейзед залишив істоту на порозі та пішов углиб колишньої резиденції Пана Всевладаря. Стіни будівлі були холодні й темні, свічка його ледве світила.
«Джерело не повинне бути тут, — подумав він. — Воно повинно бути в горах!»
Та вони так багато не знали про ті часи… Сейзед уже почав сумніватися в тому, чи він узагалі колись розумів те, що вивчав.
Пришвидшивши крок і прикривши свічку долонею, він впевнено попрямував до будівлі всередині великої зали — Пан Всевладар проводив там більшу частину свого часу. Сейзед досліджував її після того, як імперія впала, створивши хроніки та каталоги. Увійшовши до зали, він пройшов її до середини, аж раптом помітив у стіні отвір, якого раніше не було.