— Поглянь, — сказав він, показуючи їй один із глини — не розтрощений, як інші.
З вигляду він нагадував диск з обпаленої глини з намистинкою якогось металу в центрі.
— Атій? — спитала вона.
— Колір не той, — нахмурився Евенд.
— Що ж це тоді?
— Можливо, ми знайдемо відповіді на запитання там, — промовив він, обернувшись та поглянувши на ряд сталактитових колон, з-за яких розливалося печерою сяйво.
Вен кивнула, і вони пішли туди.
Перше, що спробував зробити Марш, — «відштовхнути» металеві наручі Сейзеда. Та террісієць був до цього готовий — сягнувши до залізопам’яті, він потягнув звідти накопичену вагу. Його тіло напружилося, і він відчув, як вага притискає його до землі, а кулаки перетворилися на металеві кулі на кінці свинцевих рук.
Марша негайно зі страшною силою відкинуло назад інерцією його власного «поштовху». Він влетів у стіну, і з його вуст зірвався здивований крик і відлунням покотився залою.
Світло свічки робилося дедалі слабшим, і по стінах затанцювали тіні. Сейзед сягнув по зір, посиливши свою здатність бачити, й відпустив залізо, кинувшись на спантеличеного інквізитора. Марш, проте, доволі швидко оговтався. Він «потягнув» зі стіни незапалену лампу, і вона зі свистом полетіла йому просто в руку.
Сейзед поліз до цинкопам’яті. Зараз, коли його джерела металу були в його тілі, він почувався якимось божевільним гібридом алломанта і ферухіміка. Золото зцілило його нутрощі, зробило його одним цілим, та персні й надалі залишалися схованими у його плоті. Так само зробив колись і Пан Всевладар — сховав свою металопам’ять у своєму тілі, у своїй плоті, аби важче було її відібрати.
Це завжди видавалося Сейзеду чимось ненормальним, але тепер він розумів практичність і користь такого підходу. Його думки значно пришвидшилися, він миттю побачив траєкторію польоту лампи. Марш міг використати її як зброю.
Террісієць сягнув до своєї сталепам’яті та набрав фізичної швидкості. Він рвонув через залу, і в нього аж у вухах засвистіло, коли він прослизнув у дверний отвір. Перехопивши лампу в повітрі, він добряче зачерпнув заліза, водночас у багато разів збільшивши свою вагу, і сягнув по п’ютер, додавши собі потужності.
Марш просто не мав часу, аби зреагувати. Він якраз «притягував» лампу, яку Сейзед тримав у своїй нелюдськи сильній, нелюдськи важкій руці. Інквізитора знову відкинуло імпульсом його власної алломантії. «Притягуванням» його потягнуло через залу, просто на террісійця.
Сейзед розвернувся, вдаривши лампою просто в обличчя Маршу. Метал зігнувся в руці террісійця — силою удару інквізитора відкинуло назад. Він усім тілом влетів у мармурову стіну, пирснула кров. Коли Марш упав на землю, Сейзед побачив, що один зі штирів у його оці увійшов глибше в череп та розбив кістку довкола очниці.
Террісієць повернув собі звичну вагу та стрибнув, замахнувшись своєю імпровізованою зброєю. Марш викинув руку вперед і «штовхнув». Сейзеда трохи протягнуло назад, аж поки він знову не скористався своєю залізопам’яттю і знову не збільшив свою вагу.
Марш застогнав: його «поштовх» втиснув його самого у стіну. Та все-таки зміг втримати Сейзеда оддалік. Террісієць спробував зробити крок уперед, але через силу «поштовху» Марша разом з його власним несподівано обважнілим тілом ходіння значно ускладнилося. Двоє суперників напружилися з усіх сил, «штовхаючи» один одного у тьмяному світлі зали. Інкрустації на стінах виблискували, мовчазні фрески спостерігали за їхньою боротьбою, а широко розчахнений отвір зі сходами, що вели до Джерела, чекав на переможця.
— Чому, Марше? — прошепотів Сейзед.
— Я не знаю, — мало не проричав інквізитор.
Спалахом сили террісієць відпустив свою залізопам’ять і натомість сягнув по сталь, знову надзвичайно збільшивши свою швидкість. Він кинув лампу, ухилившись убік, рухаючись при цьому з такою швидкістю, що очі Марша цього руху навіть не зафіксували. Лампа відлетіла назад і впала на підлогу, коли Марш відпустив свій «поштовх» і стрибнув уперед, вочевидь намагаючись вирватися з пастки під стіною.
Та Сейзед виявився швидшим. Він розвернувся та підняв руку, намагаючись витягнути найважливіший штир — той, що був вбитий між лопаток у спину на всю довжину. Витягнувши один цей штир, можна було вбити інквізитора — це була передбачена Паном Всевладарем слабкість.
Проковзнувши повз Марша, террісієць спробував зайти йому зі спини. Штир у правому оці інквізитора виходив з потилиці на кілька зайвих сантиметрів; з нього крапала кров.