Сталепам’ять Сейзеда скінчилася.
Персні не були розраховані на тривале використання, і ці два надзвичайно потужних спалахи вичерпали усю сталепам’ять за лічені секунди. Він раптом сповільнився та страшенно похилився вперед — але все ж таки вже замахнувся, і все ж таки мав досі силу десяти чоловіків. Сейзед бачив цей жаданий штир, він трохи виступав під накидкою Марша. Як би він лише міг…
Марш розвернувся і вправно відбив руку Сейзеда. Після цього він врізав ліктем террісійцеві в живіт, а тоді тильним боком долоні ударив його в обличчя.
Террісієць полетів назад — його п’ютеропам’ять також скінчилася, і сила зникла. Сильно вдарившись об підлогу, він застогнав від болю та відкотився.
Над ним у темряві зали нависав Марш. Свічка от-от мала згаснути.
— Ти помилився, Сейзеде, — тихо промовив інквізитор. — Справді, я раніше не був воїном — але я змінився. Ти протягом останнього року вчителював і проповідував, а я — вбивав. Я вбив так багато людей…
Марш зробив крок уперед; Сейзед закашлявся, намагаючись змусити своє побите тіло піднятися. Він боявся, що міг знову зламати ту саму руку. Террісієць сягнув цинку, пришвидшивши свої думки, але від цього його тіло швидше рухатися не стало. Він міг лише спостерігати — повною мірою усвідомлюючи своє тяжке становище та нічого не можучи з цим зробити, — як Марш підіймає з підлоги лампу.
Свічка Сейзеда нарешті згасла.
Та він усе одно бачив обличчя інквізитора. З розбитої очниці стікала кров, від чого його вираз було ще важче прочитати. Марш замахнувся лампою, в яку вчепився, ніби кігтями, збираючись розтрощити голову Сейзеда, й обличчя його здавалося навіть… засмученим.
«Стривай, — подумав Сейзед. — А звідки це світло?»
Цієї миті Марша в потилицю вдарив дуельний ціпок — і розлетівся на друзки.
Вен із Елендом наблизилися до басейну. Молодий Венчер мовчки опустився біля нього на коліна; з-імли-народжена стояла, уважно дивлячись на блискучу рідину.
Вона зібралася у невеликій улоговині у камені; на вигляд була в’язка, наче метал. Сріблясто-білий, сяйливий, рідкий метал. Джерело було завширшки, може, з пару метрів, але його сила заполонила розум дівчини.
Вен настільки захопилася спогляданням прекрасного басейну, що навіть і не помітила присутності імлистого духа, аж поки Еленд з усієї сили не вчепився їй у руку. Дівчина підняла погляд і побачила, що дух стоїть просто перед ними. Здавалося, голова його похилена, але коли той обернувся, його темна постать, здавалося, стала рівнішою.
Вен ніколи досі не бачила цю істоту поза імлою. Вона досі не була… цілісною. З її тіла виривалася маленькими хмарками імла, опускаючись і доповнюючи її аморфну постать. Утворюючи чіткий силует.
Вен тихо зашипіла, вихоплюючи кинджал.
— Зажди! — підіймаючись, промовив Еленд.
Вона обернулась до нього і насупилась.
— Не думаю, що він небезпечний, Вен, — сказав імператор, роблячи крок від неї у напрямку духа.
— Еленде, ні! — вигукнула дівчина, але він лагідно відмахнувся від її руки.
— Він уже приходив, коли тебе не було, Вен, — пояснив молодий Венчер. — Він нічого мені не зробив. Просто… здавалося, він хотів щось мені розповісти.
Він усміхнувся — досі у своєму дорожньому одязі та безформному плащі — і повільно наблизився до імлистого духа.
— То чого ти хочеш?
Дух якусь мить стояв, не рухаючись, а тоді підняв руку.
Щось блиснуло, відбивши сяйво басейну.
— Ні! — закричала Вен, кидаючись уперед, але дух розмашистим рухом встиг різонути лезом по животу Евенда.
Той застогнав від болю та відсахнувся.
— Еленде! — ще голосніше крикнула Вен, опускаючись біля коханого, який важко осів на землю. Дух позадкував, звідкись із його оманливо безтілесної форми крапала кров. Кров Еленда.
Шокований молодий імператор ліг на спину, широко розплющивши очі. Вен запалила п’ютер та розірвала вилог його сюртука, відкривши рану. Дух різонув живіт дуже глибоко, розпоровши його аж до нутрощів.
— Ні… ні… ні… — забурмотіла Вен.
Вона похолола, відчуваючи на свої руках кров Еленда.
Рана була дуже важка. Смертельна.
Гем відкинув зламаний ціпок здоровою рукою. Громило, судячи з виразу його обличчя, був надзвичайно задоволений собою — він переступив через тіло Марша, що розпростерлося на підлозі та простягнув руку террісійцю.
— Не очікував зустріти тебе тут, Сейзе, — сказав він.
Досі не розігнавши туман у голові, Сейзед схопив його руку і піднявся на ноги. Дивлячись на тіло інквізитора, він подумав раптом, що удару звичайним ціпком не вистачить, аби його убити. Та террісієць був занадто спантеличений, аби цим перейматися зараз. Він підняв свічку, підпалив її від ліхтаря Гема та пішов до сходів, ледве витискаючи з себе сили на кожен наступний крок.