Він повинен іти далі. Він повинен знайти Вен.
Вен тримала Еленда у своїх руках, мов дитя, а її плащ, ніби поквапливо накладена — але все одно марна — перев’язка, огортав його тулуб.
— Я кохаю тебе, — шепотіла вона, і її холодними щоками стікали гарячі сльози. — Евенде, я кохаю тебе. Кохаю тебе…
Та кохання було недостатньо. Евенд Венчер увесь тремтів, його очі дивилися в стелю над ними — молодий імператор ніяк не міг сфокусувати свій погляд. Дихав він важко й відривчасто, на губах з’явилася кров.
Вен обернулася вбік, ніби згадавши раптом, де вона. Поруч із нею, поруч із місцем, де впав Евенд, випромінював своє сяйво загадковий басейн. Трохи крові її коханого теж порснуло у нього, хоча з цим рідким металом, що наповнював його, вона не змішалася.
«Я можу його врятувати, — зрозуміла вона. — Хоча сила творення знаходиться лише за кілька сантиметрів від моїх пальців».
Це було те місце, де Рашек вознісся і перетворився на Бога. Джерело Вознесіння.
Вен знову поглянула на Евенда, зазирнула у його присмертні очі. Він спробував зосередити на ній свій погляд, але не міг контролювати м’язів свого обличчя. Складалося враження, ніби… він намагається усміхнутися.
Скрутивши свій плащ, дівчина підклала його коханому під голову та пішла до басейну. Вона чула пульсацію, і ця пульсація начебто… кликала її. Начебто закликала приєднатися до нього.
Вен увійшла в нього. Він опирався її дотику, її вазі, але нарешті ступня почала повільно занурюватися. Дівчина зробила ще крок, стаючи у центрі. Через кілька секунд в’язка рідина сягала їй уже до грудей — довкола неї розливалося магічне сяйво.
Вен зробила глибокий вдих, відкинула назад голову та дозволила Джерелу вкрити її лице та поглинути себе повністю.
Сейзед, ледве переставляючи ноги та спотикаючись, опустився сходами — у тремтливих пальцях він тримав свічку. Десь позаду його кликав Гем. Террісієць пройшов повз спантеличеного Страшка, що стояв унизу, ніяк не відреагувавши на запитання юнака.
Та коли Сейзед пішов печерою, він мимоволі сповільнив крок. Кам’яні стіни та підлога дрібно, ледве помітно вібрували.
Якимось чином террісієць зрозумів, що він спізнився.
Сила наповнила її раптовим сплеском.
Вен відчувала, як рідина тисне на неї, як вона проникає у її тіло, повільно набиваючись крізь пори та отвори. Дівчина хотіла закричати, але рідина миттю набилася й у рот, душачи її, не даючи дихати.
Спалах — і мочку лівого вуха пройняло страшним болем. Вен закричала, зірвала свою сережку і викинула її — та зникла у глибині. Потім дівчина витягнула свій капшук, викинула його також, а ще — свої алломантичні флакони. Ще мить — і на ній більше не залишилося нічого металевого.
А тоді вона вся ніби запалала. Вен упізнала це відчуття — те саме, що вона переживала, спалюючи метали у шлунку, тільки тепер палало усе тіло. Шкіра, м’язи, кістки — здавалося, усі вони охоплені вогнем. Дівчина втягнула повітря, і раптом зрозуміла, що в’язкої, металевої рідини у її горлянці більше немає.
Вона уся сяяла. Вона відчувала силу всередині себе — та ніби намагалася вирватися назовні. За відчуттями це нагадувало силу, яку давало їй спалювання п’ютеру, але набагато потужніше. Вона відчувала в собі неймовірні здатності. Вен навряд чи змогла б осягнути ці здатності раніше, але тепер сила начебто розширила її свідомість та змусила дівчину збагнути, на що саме вона тепер здатна.
Вен могла змінити цей світ. Вона могла прогнати імлу. Вона могла одним помахом руки нагодувати мільйони нужденних, покарати зло, захистити беззахисних. Вона була у якомусь благоговійному захваті від себе. Печера, в якій вони перебували, раптом зробилася наче прозора, і дівчина побачила весь світ — величну сферу, життя на якій могло існувати лише в невеликих зонах біля полюсів. Вен могла це виправити. Вона могла зробити світ кращим. Вона могла…
Вона могла врятувати Еленда.
Вен опустила на нього погляд, і побачила, що Еленд Венчер помирає. Вона негайно зрозуміла, що і як у нього пошкоджено. Вона могла зцілити його розтяту шкіру та посічені нутрощі.
— Не спід робити цього, дитино!
Ошелешена Вен подивилася вгору.