— Ти знаєм, як мусиш вчинити, — прошепотів Голос.
Він здавався старим і добрим.
— Я повинна його врятувати! — закричала дівчина.
«Ти знаєш, як мусиш вчинити».
І Вен справді знала. Вона побачила, як це відбулося — ніби у мареві, вона побачила Рашека в ту мить, коли він забрав силу собі. Вона побачила нещастя, які це принесло.
Усе або нічого — як в алломантії, в якомусь сенсі. Узявши силу, вона повинна буде спалити її протягом кількох секунд. Вона отримає можливість змінювати світ на власний розсуд — але триватиме це недовго.
Або… вона може відмовитися від неї.
— Я маю перемогти Безодню, — промовив Голос.
І це Вен також побачила. Біля палацу, у місті, по всьому світу. Вона бачила людей в імлі — вони тремтіли, мов у пропасниці, та падали на землю. На щастя, багато хто волів не виходити з дому. Традиції скаа досі відігравали у їхньому житті значну роль.
Та дехто все-таки виходів. Ті, хто повірив словам Келсьє, мовляв, імла не може завдати їм шкоди. Але тепер — могла. Імла змінилася, вона несла смерть.
Така вона — Безодня. Імла, що вбиває. Імла, що повільно накриває увесь світ. Смерті були спорадичні; Вен бачила багато людей, які падали замертво, тоді як інші просто починали хворіти, а хтось узагалі продовжував виходити в імлу, ніби нічого й не сталося.
— Усе стане набагато гірше, — тихо промовив Голос. — Імла буде знищувати та вбивати. А якщо ти спробуєш зупинити її самотужки, ти просто зруйнуєш світ, як це до тебе зробив Рашек.
— Еленд… — прошепотіла вона.
Дівчина обернулася до нього — той стікав кров’ю на підлозі.
І цієї миті вона дещо згадала — слова Сейзеда.
«Ви повинні кохати його настільки, щоб довіряти його бажанням, — казав він. — Це не кохання, поки ви не навчитеся його поважати — не те, що ви сама вважаєте за краще, а те, чого він справді бажає…»
Вен подивилася на Евенда — він плакав. Молодий імператор намагався сфокусувати на ній свій погляд, і дівчина зрозуміла, чого він бажає. Він бажав, аби його народ жив. Він бажав миру в усьому світі, бажав волі для скаа.
Він бажав, аби Безодню було переможено. Для нього безпека його народу значила більше, ніж власне життя. Набагато більше.
«Ти знатимеш, що робити з цією силою. Я вірю тобі…» — казав він їй зовсім недавно.
Вен заплющила очі, її щоками покотилися сльози. Виходить, боги можуть плакати.
— Я кохаю тебе, — прошепотіла вона.
Вона відпустила силу. В руках Вен була можливість стати божеством, але вона від неї відмовилася, вона випустила її у порожнечу, що застигла в очікуванні. Вона відмовилася від Евенда.
Тому що вона чудово знала, чого він бажає.
Печера негайно задрижала. Вен закричала, і пекучу силу з неї вирвала та поглинула ненажерлива пустка. Її сяйво почало згасати, і дівчина впала у тепер порожній басейн, ударившись головою об якусь каменюку.
Печера продовжувала дрижати, зі стелі сипалися пилюка та уламки каменів. А тоді, у момент сюрреалістичної ясності розуму, Вен почула у своїй голові дзвінкий крик.
— Я — вільний!
59
…бо йому не можна дозволити випустити те, що ув’язнено в ньому.
Вен лежала, тихенько плачучи.
Печера припинила здригатися, буря минула. Істота зникла, гупання у голові дівчини нарешті затихло. Вона схлипнула, обійняла Евенда — той уже майже віддав свій подих смерті. Дівчина покликала на поміч, вона кликала Гема та Страшка, але ніхто не відповідав. Вони були занадто далеко.
Їй зробилося холодно та порожньо. Після того як у ній опинилася така нестримна сила, а потім цю силу було з неї вирвано, Вен почувалася порожнім місцем. А щойно помре Евенд, вона і стане порожнім місцем.
«І який у цьому всьому був сенс? — подумала вона. — Життя нічого не значить. Я зрадила Еленда. Я зрадила весь світ».
Вен не розуміла, що саме відбулося, але відчувала, що припустилася жахливої помилки. І найгірше в цьому всьому було те, що вона так старалася вчинити правильно, хай як би їй боляче від цього було.
Раптом щось над нею нависло. Вона підняла голову та побачила імлистого духа, але не відчула до нього жодної люті. Вона цієї миті взагалі нічого не відчувала.
Дух підняв руку, показуючи на щось.
— Це — кінець, — прошепотіла Вен.
Та він показав іще раз.
— Я не встигну донести його до них, — відповіла дівчина. — До того ж я бачила, що рана надзвичайно важка. Я бачила це завдяки силі. Ніхто з них нічим не зможе допомогти, навіть Сейзед. Тож можеш тішитися — ти отримав те, чого хотів.