Ось у чому секрет.
Дюралюміній цим страшним вибухом випалив усе її олово. Це на дуже короткий час надзвичайно загострило її органи чуття, але в той самий час знищило всі її запаси. А коли Вен вирішила перевірити, виявилося, що її бронзи та п’ютера — інших металів, які вона спалювала весь час — також не залишилось. Раптова навала від чуттєвої інформації виявилася настільки масштабною, що дівчина просто не помітила ефекту цих двох.
«Потім про це подумаю», — подумала Вен і потрусила головою.
Їй здавалося, вона повинна бути якась оглушена та осліплена, але ж ні. Лише трохи приголомшена.
Темна постать в імлі підходила до неї дедалі ближче. Часу відпочивати не було; дівчина підскочила на рівні ноги й захиталась. Постать була занадто низька, як на Наглядача. Це був…
— Пані, потрібна допомога?
Вен поглянула здивовано на ОрСеура — вовчур підбіг до неї та сів на задні лапи.
— Ти… зміг наздогнати мене, — промовила вона.
— Це було нелегко, пані, — відсторонено відповів кандра. — То допомога потрібна?
— Що? Ні, не потрібна, — похитала головою Вен, намагаючись прочистити думки. — Здається, я впустила з виду одну річ, перетворивши тебе на пса. Тепер ти не можеш носити мої метали.
Кандра нахилив голову і кинувся у провулок. Майже одразу він повернувся, несучи щось у пащі. Її пояс.
Він кинув його під ноги дівчині та знову зайняв вичікувальну позицію. Вен підняла пояс, дістала одну з запасних склянок з металами.
— Дякую тобі, — промовила вона повільно. — Це дуже… передбачливо з твого боку.
— Я просто дотримуюся умов Контракту, пані, — сказав кандра. — Ото і все.
«Що ж, це більше, ніж ти колись робив», — подумала дівчина, проковтнувши вміст флакона та відчуваючи, як поповнюються її запаси.
Вона запалила олово, повернула собі здатність бачити у темряві та одразу розслабилась; річ у тім, що відколи Вен відкрила у собі ці сили, вона ніколи не пересувалась уночі в повній темряві.
Віконниці кімнатки, де сховався Наглядач, були відчинені; він, певно, втік, коли з нею стався цей напад. Вен зітхнула.
— Пані! — раптом гавкнув ОрСеур.
Вен розвернулась. Позаду неї беззвучно приземлився з-імли-народжений. З якогось дива він видався дівчині знайомим. Обличчя у нього було худорляве, волосся — темне, а голова дещо розгублено похилена набік. У його погляді явно читалося запитання: чому вона впала?
Вен усміхнулася.
— А може, я хотіла підманити тебе ближче, — прошепотіла вона тихо, але достатньо голосно, аби підсилений оловом слух почув ці слова.
3-імли-народжений усміхнувся, після чого кивнув, як це роблять, виказуючи повагу.
— Хто ти такий? — спитала Вен, підходячи ближче.
— Ворог, — відповів він, виставивши перед собою руку, аби дівчина не наближалась.
Вен завагалася. На безлюдній вуличці між ними були тільки хмарки імли.
— Чому ти тоді допоміг мені битися проти вбивць?
— Ну, — відповів незнайомець, — я теж божевільний.
Вен нахмурилась, розглядаючи чоловіка. Божевільних вона бачила у своєму житті — наприклад, жебраків. Цей чоловік був не божевільний. Стояв він, гордо розправивши плечі, погляд його був цілком усвідомлений, коли він дивився на дівчину в темряві.
«Що за гру він веде?» — подумала Вен.
Її інстинкти — а вони оберігали її протягом усього життя — підказували їй, що слід бути обережною. Вен лише недавно навчилась довіряти власним друзям і не збиралася поширювати цей привілей на якогось незнайомця, який стежить за нею ночами.
І все-таки минуло вже більше року, відколи вона востаннє розмовляла з іншим з-імли-народженим. Усередині неї точилися конфлікти, яких вона не могла пояснити іншим людям. Навіть імлисті, такі як Гем або Бриз, не здатні зрозуміти дивної двоїстості життя з-імли-народженої. Чи то вбивця, чи то тілоохоронець, чи то аристократка… чи то розгублена, мовчазна дівчина. Цікаво, чи цього незнайомця мучили такі само проблеми з ідентичністю?
Можливо, вийшло б перетворити його на союзника і залучити до захисту Центральної Домінії другого з-імли-народженого. Але навіть якщо й ні, Вен не могла собі дозволити битися з ним. Нічні перегони — це чудово, але якщо дійде до справжнього поєдинку, він ще, чого доброго, атій використає.
І якщо це станеться — вона програє.
Наглядач не спускав з неї уважного погляду.
— Можеш відповісти мені на одне запитання? — промовив він крізь імлу.
Вен кивнула.
— Ти справді його вбила?
— Так, — прошепотіла дівчина.
І не питала, кого це — «його». Незнайомець міг мати на увазі лише одну особу.