Евенд нарешті встав — час був починати. Сьогодні вранці короля вдягали його слуги, тому його звичайної неохайності майже не було помітно. Костюм чудово сидів на ньому; всі ґудзики були добре застібнуті, а жилетка була відповідного темно-синього кольору. Волосся було старанно зачесане, короткі каштанові кучері спокійно лежали на голові.
Зазвичай Евенд розпочинав засідання, запрошуючи до слова інших ораторів, членів Зібрання, які могли годинами розводитися на найрізноманітніші теми — від розміру податків до міської каналізації. Але сьогодні перед ними стояли набагато нагальніші питання.
— Панове, — промовив Евенд. — Я прошу вашого дозволу сьогодні відступити від звичного порядку денного, у світлі поточних… справ у місті.
Двадцять четверо членів Зібрання разом закивали головами, кілька з них щось пробурмотіли собі під ніс. Евенд їх проігнорував. Він дуже комфортно почувався перед людським натовпом, набагато комфортніше, ніж почувалась би Вен. Поки король промовляв до присутніх, дівчина крадькома поглядала на людей, стежачи за їхньою реакцією або намагаючись виявити тих, хто може створити проблеми.
— Очевидно, що становище наше дуже прикре, — почав Евенд наперед заготовану промову. — Ми зіткнулися з небезпекою, якої це місто досі не знало. Небезпека вторгнення та облоги з боку тирана-чужоземця. Ми — молоде королівство, королівство, що постало на принципах, яких не знали за часів Пана Всевладаря. Але в нашого королівства уже є традиція. Це — свобода для скаа. Це — можливість керувати за власним вибором та на власний розсуд. Це — аристократія, яка не зобов’язана повзати на колінах перед зобов’язувачами Пана Всевладаря, інквізиторами. Панове, одного року недостатньо. Ми вже відчули смак свободи, але нам потрібен час, аби нею насолодитися. Протягом останнього місяця ми часто дискутували та сперечалися, що нам робити, коли цей день настане. Звичайно, кожен із нас має власний погляд на цю проблему. І тому я прошу вас продемонструвати голос солідарності. Пообіцяймо самим собі та цим людям, що не здамо міста іноземним загарбникам без належного розгляду питання. Закликаю вас постановити зібрати більше інформації, пошукати інших шляхів чи навіть вступити в бій, якщо цього потребуватиме ситуація.
Він говорив далі, але Вен уже чула цю промову десяток разів, поки Евенд її репетирував, і тому просто дивилась на присутніх. Найбільше її непокоїли зобов’язувані, які сиділи в дальньому кінці приміщення. Вони майже ніяк не відреагували на те, що Евенд згадав їх у негативному контексті. Дівчина ніколи не розуміла, чому Евенд дозволив Сталевому Міністерству продовжувати навчання. То були останні чинні елементи знищеної влади Пана Всевладаря. Більшість зобов’язувачів навідріз відмовлялася ділитися своїми знаннями в царині бюрократії чи адміністрування з урядом Евенда, а на скаа вони досі дивилися зі зневагою.
Але Евенд дозволив їм залишитися. Він суворо заборонив їм підбурювати населення до насильства або повстання, але все-таки не вигнав їх з міста, як пропонувала Вен. Хоча якби обирала вона сама, то зобов’язувачів давно б уже стратили.
Промова Евенда тим часом уже наближалася до завершення, і Вен знову звернула на короля свою увагу.
— Панове, — сказав він. — Я вношу цю постанову з вірою в серці, я вношу її від імені тих, кого ми представляємо. Я прошу дати мені час. Я пропоную відмовитися від усіх потенційних голосувань щодо майбутнього нашого міста, поки королівська делегація не зустрінеться з очільниками війська під нашими мурами і не дізнається, які існують можливості для переговорів — якщо вони взагалі існують.
Він поклав аркуш на стіл і підняв погляд до присутніх, чекаючи на коментарі.
— Тобто, — озвався Філен, один з купців, що входили до Зібрання, — ви просите нас віддати вам повноваження вирішувати долю міста.
Багатий костюм так добре сидів на Філені, що людина стороння нізащо б не здогадалась, що вперше він його одягнув усього лише рік тому.
— Що? — перепитав Евенд. — Ні, нічого подібного я не казав — всього лише попросив дати мені трохи часу. Щоб зустрітися зі Страффом.
— Усі наші попередні пропозиції він відкинув, — втрутився інший член Зібрання. — З чого ви взяли, що тепер він нас послухає?
— Ми взагалі зараз не тим займаємося! — вигукнув один із представників аристократії. — Нам зараз краще слід помізкувати над тим, як впросити Страффа Венчера не штурмувати місто, а не над тим, як би з ним зустрітися та поговорити. Треба терміново прийняти постанову, що ми згодні співпрацювати з ним. Ви ж бачили його армію! Він нас просто розмаже!