— Прошу, панове, — підняв руку Евенд. — Не відходьмо від теми!
Іще один із членів Зібрання — зі скаа — теж заговорив, ніби не чув Евенда.
— Ви так кажете, бо самі з вельмож! — вказав він на аристократа, якого перебив Евенд. — Вам-то легко казати про співпрацю зі Страффом, вам майже нема чого втрачати!
— Майже нема чого втрачати?! — обурився аристократ. — Та мене разом з усією родиною можуть стратити за те, що я став на бік Евенда, а не його батька!
— Ех-х-х, — докинув один з торговців. — Усе це не має сенсу. Треба було ще багато місяців тому набрати найманців, як я і пропонував.
— А де б ми гроші на це взяли? — спитав лорд Пенрод, голова аристократичної фракції Зібрання.
— З податків, — махнув рукою торговець.
— Панове! — крикнув Еленд, а потім повторив іще голосніше. — Панове!
Частина присутніх знову повернула до нього голови.
— Нам треба ухвалити рішення, — промовив король. — Дуже прошу, не відволікайтеся. То що, як вам моя пропозиція?
— Безсенсовна, — відрізав торговець Філен. — Чому ми повинні на щось чекати? Впустімо вже Страффа до міста — і закінчимо з цим. Він усе одно його захопить.
Присутні знову почали сваритися, і Вен відкинулась на спинку свого стільця. Справа була в тім, що купець Філен — хай як би він дратував дівчину — мав рацію. Варіант битви виглядав непривабливо. Військо Страффа було справді величезне.
І чи справді затягування часу щось дасть?
— Послухайте, — сказав Еленд, намагаючись знову прикути до себе увагу Зібрання, хоча вдалося йому це тільки до певної міри, — Страфф — мій батько. Можливо, я зможу з ним домовитися? Змушу його вислухати мене? Лютадель багато років був його домом. Можливо, я зумію переконати його не штурмувати місто.
— Заждіть, — узяв слово один із представників скаа. — А як із їжею? Ви бачили, яку ціну торговці заломили за збіжжя? Перш ніж армією перейматися, може, обговоримо, як знизити ціни на продукти?
— Ви завжди нас у своїх проблемах звинувачуєте, — озвався один із купців, і всі знову почали сперечатися.
Еленд, стоячи за трибуною, аж трохи згорбився. Вен похитала головою — було прикро за те, як швидко уся дискусія пішла коту під хвіст… Але для зустрічей Зібрання то була звична річ; дівчині здавалося, що вони просто не поважають Евенда настільки, наскільки він заслуговує. Можливо, він і сам винен у цьому, бо ставиться до них, як майже до рівних собі.
Нарешті присутні заспокоїлися, й Еленд витягнув аркуш паперу, очевидно, збираючись записати результати голосування за його пропозицію. Вигляд він мав не надто оптимістичний.
— Гаразд, — сказав король. — Голосуймо. Будь ласка, пам’ятайте, що затягування часу не обов’язково зіграє нам на руку. Це всього лише дасть мені шанс спробувати переконати батька не відбирати у нас наше місто.
— Еленде, синку, — промовив лорд Пенрод. — Ми всі жили за правління Пана Всевладаря. Ми всі чудово знаємо, що за людина твій батько. Якщо він вирішив захопити місто — він його захопить. Відповідно, усе, про що нам слід дискутувати, — на яких умовах краще здатися. Можливо, ми зможемо зберегти для людей трохи прав.
Присутні раптом затихли — вперше за все засідання ніхто не почав сваритися. Кілька людей розвернулися до Пенрода — той сидів зі спокійним, упевненим виразом обличчя. Вен майже нічого не знала про цього чоловіка. Ну, хіба що те, що він був одним із наймогутніших аристократів, які залишилися у місті після Краху, і в політичному плані був консерватором. Вона ніколи не чула, щоб він зневажливо відгукувався про скаа, завдяки чому, певно, і був настільки популярний серед простого люду.
— Я кажу як є, — промовив Пенрод, — бо така вже правда. Ми не в тій позиції, аби торгуватися.
— Погоджуюся з Пенродом, — втрутився Філен. — Якщо Еленд бажає зустрітися зі Страффом Венчером, гадаю, це правильно. Наскільки я розумію, те, що він король, дає йому повне право вести переговори з іншими монархами. Але ми не повинні обіцяти, що не здамо Страффу місто.
— Майстре Філене, — сказав лорд Пенрод, — гадаю, ви неправильно мене зрозуміли. Я сказав, що здача міста — справа вирішена, але нам слід спробувати вибороти для себе якомога більше. Тобто зустрітися зі Страффом принаймні для того, аби оцінити його наміри. Якщо ми проголосуємо за те, щоб відкрити йому брами просто зараз, це виб’є у нас із рук усі козирі.
Еленд підняв погляд, уперше з того часу, як у приміщенні Зібрання почали точитися суперечки, у нього з’явилася надія.
— То ви підтримуєте мою пропозицію? — уточнив король.
— Це незграбний спосіб отримати паузу, яка мені видається необхідною, — відповів Пенрод. — Але з огляду на те, що вороже військо уже стоїть під нашими мурами, я сумніваюся, що у нас є час іще на щось. Тому так, Ваша Величносте, я підтримую вашу постанову.