Решта членів Зібрання, поки говорив Пенрод, кивали головами, так ніби лише зараз замислилися над пропозицією.
«У цього Пенрода забагато впади, — примружилась Вен, розглядаючи старого політика. — Вони більше його спухають, ніж Евенда».
— Отже, голосуємо? — спитав один із членів Зібрання.
І вони проголосували. Евенд, проходячи вздовж місць членів Зібрання, записував голоси. Восьмеро аристократів — сім плюс Евенд — проголосували за постанову, беручи до уваги думку Пенрода. Восьмеро скаа були здебільшого «за», тоді як торговці були здебільшого «проти». У підсумку Евенд отримав потрібні йому дві третини голосів.
— Постанову ухвалено, — оголосив Евенд, остаточно підрахувавши голоси, — вигляд він мав дещо здивований.
— Зібрання позбавляє себе права здати місто, поки король не проведе зі Страффом Венчером офіційні переговори.
Вен відкинулась на стільці та спробувала зрозуміти, що вона сама думає про це голосування. Добре, що Евенд таки добився свого, але її непокоїв спосіб, у який він це зробив.
Евенд нарешті вийшов з-за трибуни та сів на своє місце, а далі слово взяв незадоволений Філен. Торговець зачитав свою постанову, яка закликала віддати контроль над запасами харчів у місті торговцям. Цього разу проти виступив сам Евенд, і знову почалися сварки. Вен подивилась на нього з інтересом. Цікаво, чи він знає, наскільки схожий на інших, коли сам виступає проти їхніх пропозицій?
Евенд і кілька скаа з-поміж членів Зібрання настільки затягнули дискусію, що настав час обіду, а голосування так досі й не відбулося. Присутні повставали з місць і почали розминати кінцівки.
— Чудова зустріч, еге ж? — обернувся Гем до дівчини.
Вен лише знизала плечима.
— Треба нам щось зробити з твоїм неоднозначним ставленням до громадянського обов’язку, дитя моє, — прохопився смішком Гем.
— Я один уряд уже скинула, — відповіла дівчина. — Гадаю, це на якийсь час закрило мої питання у плані «громадянського обов’язку».
Гем посміхнувся, не зводячи з натовпу уважного погляду, втім, як і Вен. Зараз, коли всі почали рухатися, була ідеальна нагода вчинити замах на життя Евенда. Особливо привертала увагу Вен одна особа.
— Зараз повернусь, — сказала вона Гему і встала.
— Ви вчинили правильно, лорде Пенроде, — впівголоса сказав Евенд, зупинившись поруч зі старим аристократом. — Нам потрібно більше часу. Ви ж знаєте, що мій батько зробить із містом, якщо його захопить.
Лорд Пенрод тільки головою похитав.
— Я це не заради тебе зробив, синку. Я підтримав твою постанову, аби бути впевненим, що цей йолоп Філен не побіжить здавати місто, перш ніж аристократія не доб’ється від твого батька обіцянки зберегти наші права і титули.
— Але ж розумієте, — підняв палець Евенд, — повинен бути й інший шлях! Уцілілий нізащо б не здав міста без бою.
Пенрод нахмурився, й Евенд подумки вилаяв себе. Старий лорд був іще той традиціоналіст — згадувати про Уцілілого в його присутності було необачно. Багато хто з вельмож почувався в небезпеці через той вплив, який Келсьє мав на скаа.
— Ви поміркуйте над цим, — промовив Евенд і поглянув у бік, звідки наближалася Вен.
Вона, зупинившись біля місць членів зібрання, помахала королю рукою. Він перетнув сцену і підійшов до дівчини.
— У чому справа? — тихо спитав він.
— Жінка ззаду зали, — пошепки відповіла Вен, не зводячи очей з підозрілої фігури. — Висока, у блакитному.
Жінку, про яку говорила дівчина, знайти було неважко; на ній була яскраво-блакитна блузка та червона спідниця. Незнайомка була середнього віку, худорлявої статури, а її волосся до поясу було заплетене у косу. Вона чогось терпляче чекала, а довкола неї приміщенням ходили люди.
— А що з нею? — не зрозумів Евенд.
— Терріс, — коротко відповіла Вен.
— Ти впевнена?
Вен кивнула.
— Ці кольори… та ще й стільки прикрас. Точно террісійка.
— І що?
— А те, що я її ніколи не бачила досі, — пояснила Вен. — І тепер вона дивиться просто на тебе.
— На мене всі люди дивляться, Вен, — зауважив Еленд. — Я ж усе-таки король. І взагалі — з якого дива ти мала б її бачити?
— Усі інші террісійці, щойно приходять у місто, ідуть мені дякувати, — пояснила дівчина. — Я ж убила Пана Всевладаря; для них я — визволителька їхньої батьківщини. Але цієї жінки я не бачила. Вона не приходила дякувати.