Еленд закотив очі, схопив Вен за плечі та одним рухом розвернув так, щоб вона не бачила тієї незнайомки.
— Вен, моє аристократичне виховання змушує мене дещо тобі сказати.
Вен нахмурилась.
— Що?
— Ти прекрасна.
— Це ще до чого?
— Ні до чого, — усміхнувся король. — Просто намагаюся тебе відволікти.
Вен помалу розслабилась і навіть трохи усміхнулася.
— Не знаю, чи це хтось тобі казав, — вів далі Еленд, — але ти часом поводишся як параноїк.
— Справді? — здивовано вигнула брову дівчина.
— Я знаю, важко повірити, але це правда. Іноді це навіть мило… але скажи чесно: ти справді вважаєш, що ця террісійка спробує мене вбити?
— Певно, ні, — визнала Вен. — Це я за звичкою…
Еленд усміхнувся, потім подивився на членів Зібрання — більшість із них тихо розмовляла, зібравшись групами. І групи ці не перемішувалися. Аристократи розмовляли з аристократами, торговці — з торговцями, а робочі скаа — з іншими робочими скаа. Усі вони видавалися такими роз’єднаними, такими впертими. Навіть найпростіші пропозиції іноді могли спричиняти суперечки, які тривали багато годин.
«Вони повинні дати мені більше часу!» — подумав король.
Але водночас він розумів, що корінь проблеми не в цьому. Більше часу для чого? Пенрод із Філеном дуже точно вказали на недоліки його постанови.
Істина полягала в тому, що місто було у відчаї. Ніхто насправді не знав, що робити з величезним військом загарбника, — не знав цього також і сам Евенд. Він тільки знав, що не можна здаватися. Ще рано. Мав бути якийсь спосіб боротися.
Вен не зводила очей з присутніх.
— Досі на ту террісійку дивишся? — прослідкував за її поглядом король.
Вен похитала головою.
— Щось іще… щось дивне. Стривай, це не посланці від Кривонога?
І справді, крізь натовп до сцени пробивалися кілька солдатів. Люди в дальньому кінці зали почали перешіптуватися та жестикулювати, а деякі поквапливо виходили з приміщення.
Евенд відчув, як тривожно завмерла Вен, і його пройняло страхом.
«Ми спізнилися. Військо пішло в атаку».
Один із солдатів нарешті дістався сцени, Евенд швидко підійшов до нього.
— У чому річ? — спитав король. — Страфф пішов на штурм?
Воїн тривожно нахмурився.
— Ні, мій повелителю.
Евенд зітхнув з полегшенням.
— Що ж тоді сталося?
— Мій повелителю, друге військо. Щойно з’явилося неподалік міста.
11
А взагалі-mo ми подружилися з Аленді через його простодушність. Коли він тільки прибув до великого міста, я взяв його своїм помічником.
Еленд уже вдруге за три дні стояв на міському мурі Лютаделя та дивився на військо, що вторгнулося в його королівство. Він мружився, намагаючись розгледіти щось у червоному пообідньому сонячному світлі, але він був не з оловооких, і тому ніяких подробиць розібрати не міг.
— Може, це хтось на допомогу нам прибув? — з надією спитав Еленд, кинувши погляд на Кривонога, що стояв поруч із ним.
— У них знамено Цетта, — скривився генерал. — Пам’ятаєш такого? Це той, що два дні тому послав по твою душу вісьмох убивць-алломантів?
Еленд здригнувся від пронизливого осіннього вітру та знову поглянув на друге військо. Воно стало табором на достатній відстані від армії Страффа, неподалік від каналу Лют-Давн, що відгалужувався від західного боку річки Ченнерел. Поруч з Елендом стояла Вен, тоді як Гем займався тим, що збирав та інструктував міську варту. ОрСеур у тілі вовчура терпляче сидів на стіні поруч із дівчиною.
— Як ми могли проґавити їхнє наближення? — спитав Еленд.
— Через Страффа, — промовив Кривоніг. — Той Цетт заявився з того самого напрямку, а наші розвідники були зосереджені на Страффі, тоді як він, певно, знав про наближення другої армії ще кілька днів тому. У нас майже не було шансів їх побачити.
Еленд кивнув.
— Побачивши наближення другого війська, Страфф виставив по периметру своїх солдатів, — зазначила Вен. — Сумніваюся, що вони приязно налаштовані одне до одного.
Дівчина піднялась на один із зубців муру та стала небезпечно близько до краю.
— Може, вони одне на одного нападуть? — з надією сказав Евенд.
— Та де там, — фиркнув Кривоніг. — У них сили майже рівні. Ну, може, Страфф трохи сильніший. Навряд чи Цетт наважиться його атакувати.
— То навіщо він прийшов? — не вгавав король.
— Можливо, він сподівався випередити Венчера, прийти до Лютаделя першим і першим узяти місто.