Вершник випустив стрілу.
Вен знову підскочила, розкидаючи довкола себе шматки багнюки, простягнула руку та «відштовхнулась» від стріли. А після цього — «штовхнула» її. Сталевий наконечник стріли рвонув назад і, розколовши власне древко в польоті, влучив просто в чоло вершника, який цю стрілу випустив.
Чоловік звалився зі свого коня, а Вен приземлилась після стрибка. Простягнувши руки, вона «штовхнула» підкови двох коней, що мчали позаду першого, змусивши тварин спіткнутись і впасти. Від цього «поштовху» Вен аж відкинуло у повітря, а іржання поранених коней змішалося з гуркотом тіл, що б’ються об землю.
Вен, продовжуючи «штовхати», піднялась на метр над дорогою і швидко наздогнала Бриза. Огрядний чоловік приголомшено обернувся — очевидно, побачивши в повітрі поруч зі своїм скакуном Вен, одяг якої тріпотів на вітрі, він добряче здивувався. Дівчина йому підморгнула, а тоді простягнула руку та «потягнула» обладунки іншого вершника.
Дівчину негайно хитнуло в повітрі. Усе її тіло протестувало проти раптової зміни імпульсу, але Вен не звертала уваги на біль. Чоловік, якого вона «потягнула», примудрився не вивалитись із сідла, але дівчина все-таки вибила його, влетівши ногами йому в груди.
Вона впала на землю, збитий нею вершник упав поруч. Решта переслідувачів, вгамувавши нарешті своїх коней, спинилася раптом за кілька метрів від них.
Келсьє, певно, напав би першим. Щоправда, їх було дуже багато, але всі вони були в обладунках, а коні — підковані. Але Вен — не Келсьє. Вона й так достатньо затримала вершників, аби Бриз зміг відірватися. Цього вистачило.
Вен простягнула руку та «відштовхнулась» від одного з солдатів, полетівши назад і давши вершникам можливість зібрати своїх поранених. Але вони натомість моментально повитягали свої стріли з кам’яними наконечниками та натягнули луки.
Дівчина розчаровано прошипіла, побачивши, що лучники взяли її на приціл.
«Що ж, друзі, — подумала вона, — тоді тримайтеся міцніше».
Вона несильно «відштовхнулася» від них усіх, а тоді запалила дюралюміній. Знову раптовий потужний удар — але тепер вона його вже очікувала; тупий біль у грудях, величезний спалах у животі, завивання вітру. Але чого вона не очікувала, то це того, який ефект це матиме на тих, за кого вона заякорилася. Людей і коней вибухом сили розкидало на всі боки, ніби висохлі листочки — вітром.
«Треба з цим дюралюмінієм обережніше бути», — подумала Вен, скреготнувши зубами та обертаючись у повітрі.
Сталь і п’ютер знову негайно вигоріли, і дівчина мусила випити останній флакон зі своїх запасів.
«Доведеться носити з собою більше».
Вона вдарилась об землю та побігла, вцілівши тільки завдяки п’ютеру, який допоміг упоратися з приголомшливою швидкістю. Трохи пригальмувавши, дівчина дала наздогнати себе Бризу верхи на коні, а тоді знову прискорилась, аби бігти з ним разом. Вен бігла вперед поруч зі стомленим скакуном, дозволяючи силі п’ютеру тримати себе в рівновазі. Тварина без кінця косилася на дівчину, ніби демонструючи своє розчарування тим фактом, що людина може бігти з нею на рівних.
Міста вони дісталися за кілька хвилин. Почала відчинятися Залізна Брама, і Бриз притримав коня, а Вен, не ставши чекати, просто кинула монету й «відштовхнулася», дозволивши імпульсу кинути себе на стіну. Щойно ворота відчинилися, дівчина «відштовхнулася» від цвяхів у них, і цей другий «поштовх» підкинув її просто вгору. Пролетівши між двох зубців — та налякавши пару солдатів — Вен перескочила мур і приземлилась на подвір’ї. Дівчина присіла, спершись однією рукою на холодну бруківку, — і цієї миті у браму в’їхав Бриз.
Вен підвелася. Бриз протер чоло хусточкою і підвів коня до неї. Від часу, коли дівчина востаннє його бачила, він відпустив волосся ледве не до плечей, і зачісував його назад. Чоловікові було вже далеко за сорок, але сивини на його голові — ані й знаку. Капелюха на ньому зараз також не було — певно, вітром здуло, — зате одягнений був у один зі своїх вишуканих строїв і шовкову жилетку, вкриті чорним попелом після квапливої втечі.
— Ах, Вен, дорога моя! — привітався Бриз, відсапуючись майже так само тяжко, як його кінь. — Мушу зазначити, з’явилась ти надзвичайно вчасно. І так само яскраво. Я взагалі-то терпіти не можу, коли мене рятують, але якщо вже порятунок необхідний — то хай він відбуватиметься в такому стилі.