Він зліз з коня, і Вен мимоволі усміхнулася — найспритнішим чоловіком у місті Бриза назвати було тяжко, — та передав тварину конюхам. На сходах, що вели з муру на подвір’я, з’явилися Еленд, Кривоніг і ОрСеур — і Бриз знову витер брову. Один з помічників, певно, нарешті знайшов Гема — той з усіх ніг мчав через двір.
— Бризе! — привітався Еленд, підійшовши та потиснувши руку гостю.
— Ваша Величносте, — відповів Бриз. — Гадаю, ви у доброму здоров’ї та гуморі?
— Здоровий-то я здоровий, — промовив Еленд. — А от щодо гумору… у мене під мурами міста стоїть вороже військо.
— Два війська, — пробурмотів Кривоніг, підшкандибавши ближче.
Бриз склав свою хусточку.
— Ах, дорогий Майстре Кладенте. А ви, як завжди, оптиміст, я бачу.
Кривоніг на це тільки фиркнув. Збоку м’яко підійшов ОрСеур і сів поруч із Вен.
— І Геммонд, — додав Бриз, дивлячись на Гема, який з широкою усмішкою наближався до них. — А я майже змусив себе забути, що ти будеш тут, коли я повернусь.
— Та визнай уже, — відповів Гем. — Ти радий мене бачити.
— Бачити — можливо. А от чути — ніколи. Мені страшенно сподобалось проводити час якомога далі від твоїх нескінченних псевдофілософських теревенів.
Гем іще ширше розплився в усмішці.
— Радий тебе бачити, Бризе, — промовив Еленд. — Але ти міг би й раніше прибути. Я ж бо сподівався, що ти зможеш переконати хоча б когось із них не нападати на нас.
— Переконати їх? — перепитав Бриз. — А навіщо мені це робити, чоловіче? Я ж бо якраз три місяці переконував Цетта привести сюди своє військо.
Еленд опустив голову, а Вен, що стояла трохи в стороні від них, нахмурилась. Бриз натомість стояв із самовдоволеним виглядом — хоча то радше був його звичний стан.
— То… лорд Цетт на нашому боці? — з надією спитав Еленд.
— Звичайно ж, ні, — відповів Бриз. — Він прийшов сюди, аби розграбувати місто і забрати твій гаданий запас атію.
— То це ти? — не втрималась Вен. — Це ти поширював чутки про сховок з атієм Пана Всевладаря, так?
— Аякже, — підтвердив Бриз, дивлячись на Страшка, який також підійшов до брами.
— Але навіщо? — нахмурився Еленд.
— Позирни-но за стіни міста, чоловіче милий, — промовив Бриз. — Я чудово розумів, що рано чи пізно твій батько вирішить іти на Лютадель, — і всього мого вміння переконувати не вистачило б, аби його відговорити. Тому я почав поширювати чутки у Західній Домінії, а тоді обійняв посаду одного з радників лорда Цетта.
— Чудовий план, — буркнув Кривоніг. — Божевільний, але прекрасний.
— Божевільний? — здивувався Бриз. — Ти в моєму розумі не сумнівайся, Кривоноже. Це не божевільний хід — він блискучий!
— Не хочеться ображати твою вигадливість, Бризе, — розгублено сказав Евенд, — але з якої це радості привести під стіни нашого міста вороже військо — чудовий план?
— Та це ж головна стратегія перемовин, чоловіче, — пояснив Бриз, беручи у слуги свій дуельний ціпок і вказуючи ним у західному напрямку, де стояло військо лорда Цетта. — Коли в перемовинах беруть участь лише двоє, як правило, один має сильнішу позицію, ніж інший. І для слабшої сторони — у цьому випадку нас — це дуже ускладнює ситуацію.
— Усе вірно, — відповів король, — але серед трьох армій ми все одно залишаємося найслабшими.
— Ага, — погодився Бриз, не опускаючи ціпок, — але дві інших сторони майже однаково потужні. Страфф нібито сильніший, це так. Але у Цетта дуже велика армія. Якщо хтось із них наважиться атакувати Лютадель, його військо зазнає таких втрат, що не зможе захиститися від нападу третьої сторони. Словом, атакувати нас — значить, підставити самого себе.
— І в підсумку ніхто ні на кого не нападе, — сказав Кривоніг.
— Точно, — підтвердив Бриз. — Довірся мені, Евенде, хлопчику мій. У нашій ситуації дві великих ворожих армії — це набагато краще, ніж одна велика ворожа армія. У тристоронніх перемовинах найслабша сторона має найбільше сили — бо той, до кого вона приєднається, має найбільші шанси на перемогу.
— Бризе, — нахмурився Евенд, — ми не збираємося ні до кого з них приєднуватися.
— Я-то це розумію, — відмахнувся той, — а от наші опоненти — ні. Привівши друге військо, я виграв нам час. Обидва лорди гадали, що встигнуть прийти першими. Але оскільки вони прийшли майже одночасно, їм доведеться оцінити ситуацію знову. Гадаю, на нас чекає затяжна облога. Щонайменше на кілька місяців.
— Але це все-таки не допоможе нам їх позбутися, — підсумував Еленд.