— Я їх сюди привів, — знизав плечима Бриз, — а ви вже вирішуйте, що з ними робити. До речі, мушу зазначити, що вчасно притягнути сюди Цетта було дуже нелегко. Він мав прибути на п’ять днів раніше за Венчера. Але на щастя… кілька днів тому його табором поширилася певна хвороба. Певно, хтось отруїв воду і все військо замучив пронос.
Страшко, що стояв за спиною Кривонога, захихотів.
— Ага, — промовив Бриз, дивлячись на хлопця. — Я так і знав, що ти заціниш. А ти так і залишився незрозумілим кисляем, хлопче?
— Було чи де, чи ні, — з усмішкою відповів Страшко.
Бриз фиркнув.
— Але тебе зрозуміти все одно вдвічі простіше, ніж Геммонда, — пробурмотів він, обертаючись до Евенда. — То що, ніхто так і не пошле по карету, аби завезти мене до палацу? Я вас, невдячних, уже цілих п’ять хвилин «гамував» — таким уже втомленим і жалюгідним себе показав, — а ніхто з вас мене навіть не подумав пожаліти!
— Втрачаєш форму, — з усмішкою промовила Вен.
Дуже вправні гамівники — а вона не знала вправнішого за Бриза — вміють палити латунь, поглинаючи емоції, тим часом підсилюючи якусь одну, змушуючи людей відчувати саме те, що їм потрібно.
— Взагалі-то, — промовив Еленд, обертаючись та знову дивлячись на міський мур, — я сподівався, що ми знову піднімемося на стіну та ще трохи поспостерігаємо за арміями. Якщо вже ти був у таборі лорда Цетта, значить, зможеш нам багато розповісти про його військо.
— Я можу. І розповім. Але підійматися цими сходами я не збираюся. Чоловіче, ти хіба не бачиш, який я втомлений?
Гем пирснув сміхом і поплескав Бриза по плечу, від чого в повітря здійнялась хмарка пилюки.
— А чого це ти втомлений? Здається, бігла тільки коняка.
— Це емоційне виснаження, Геммонде, — скинув Бриз ціпком руку зі свого плеча. — Мій від’їзд був, можна сказати, непогодженим.
— Але що трапилось? — уточнила Вен. — Цетт зрозумів, що ти — шпигун?
— Скажімо так, — зніяковіло відповів Бриз, — лорд Цетт і я… посварилися.
— Застав тебе в ліжку з його дочкою? — вставив Гем, і всі розсміялися.
Бриза можна було називати як завгодно — але тільки не бабієм. Попри те що він умів маніпулювати емоціями, Вен, скільки його знала, ніколи не помічала, аби його цікавили романтичні зв’язки. Доксон одного разу зауважив, що Бриз занадто зайнятий собою, аби відволікатися на такі дрібниці.
— Серйозно, Геммонде? — закотив гамівник очі у відповідь на шпильку від Гема. — Здається, ти з віком жартуєш дедалі гірше. Гадаю, це від того, що під час тренувань тебе занадто часто б’ють по голові.
Гем усміхнувся, а Евенд послав по кілька карет. Поки вони чекали, Бриз почав розповідати про свої подорожі та пригоди. Вен поглянула на ОрСеура. Їй досі так і не випала слушна нагода розповісти решті команди про те, що кандра тепер у новому тілі. Можливо, зараз, коли повернувся Бриз, Евенд збере усю їхню невелику компанію на нараду. Ось тоді буде добрий шанс. А поки що вона воліє про це мовчати, хай вже прислуга палацу гадає, що ОрСеура вона кудись послала.
Бриз розповідав далі, і Вен знову з усмішкою поглянула на нього. Він був не тільки природженим оратором, але ще й надзвичайно вмілим алломантом. Вона ледве-ледве відчувала, як Бриз перебирає її емоції. Колись їй не подобалося це його втручання, але з часом вона збагнула, що маніпулювання емоціями інших людей було частиною єства Бриза. Так само як вродлива жінка потребує уваги та захоплення її вродою та фігурою, так і Бриз привертав до себе увагу, майже несвідомо використовуючи свої здатності.
Звичайно, від цього він не ставав меншим мерзотником. Змушувати інших вчиняти так, як йому хочеться, було одним із головних занять Бриза. Просто Вен більше не ображалась на нього за те, що він для цього використовує алломантію.
Нарешті прибула карета, і Бриз зітхнув з полегшенням. Коли запряг зупинився, він поглянув на Вен і кивнув у бік ОрСеура.
— А це що?
— Пес, — відповіла вона.
— А ти, як завжди, відповідаєш прямо, — сказав Бриз. — І навіщо ти пса завела?
— Це я їй подарував, — втрутився Еленд. — Вона хотіла собаку — і я їй купив собаку.
— Обрав вовчура? — весело уточнив Гем.
— Ти ж з нею тільки недавно бився, Геме, — відповів король, сміючись. — Кого я їй мав подарувати? Пуделя, чи що?
— Та ні, — прохопився смішком Гем, — вовчур — то якраз для неї.
— Хоча пес завбільшки з саму Вен, — примружившись на дівчину, додав Кривоніг.
Вен поклала руку на голову ОрСеура. Кривоніг мав рацію: великого звіра вона обрала, навіть як для вовчура. Майже в метр заввишки, та ще й страшенно важкий — це Вен знала з власного досвіду.