— Він на диво спокійний як для вовчура, — кивнув Гем. — Гарний вибір, Еленде.
— А все-таки, — нагадав їм Бриз, — може, поїдемо до палацу нарешті? Війська, вовчури… це все чудово і прекрасно, але, як на мене, зараз набагато важливіше повечеряти.
— Нагадай, чому ми їм не розповідаємо про ОрСеура? — спитав Еленд, коли карета вирушила в бік замку Венчерів.
Вони втрьох всілися в одну карету, а решта четверо осіб сіли до іншої.
Вен знизала плечима. ОрСеур сидів навпроти них з Елендом, мовчки спостерігаючи за їхньою розмовою.
— Я їм скажу принагідно, — промовила дівчина. — Людна площа посеред міста — не найкраще місце для такого зізнання.
Еленд усміхнувся.
— Важко позбутися звички зберігати таємниці, еге ж?
— Я не зберігаю таємниці, — зашарілася Вен. — Я просто… — вона затнулась і опустила голову.
— Нічого страшного, Вен, — промовив король. — Ти довго була сама в цьому світі й нікому не могла довіряти. Ніхто ж не очікує, що ти змінишся за одну ніч.
— Яка одна ніч, Еленде? — відповіла вона. — Уже два роки минуло.
— І в тебе виходить дедалі краще, — поклав Еленд руку їй на коліно. — Усі говорять про те, що ти дуже багато чого навчилась.
Вен кивнула.
«Інший би також боявся, що у мене є від нього таємниці. Еленд просто намагається зробити так, аби я не почувалася винною».
Вона була його не гідна.
— Кандро, — промовив Еленд. — Вен каже, що ти чудово за нею встигав.
— Так, Ваша Величносте, — сказав ОрСеур. — Ці кістки хоча й страшенно незручні, зате чудово підходять для того, аби швидко рухатися і переслідувати когось.
— А якщо її поранять? — спитав король. — Ти зможеш доправити її у безпечне місце?
— Хіба що дуже повільно, Ваша Величносте. Зате я зможу збігати по допомогу. Це тіло має дуже багато обмежень, але я намагатимуся виконати умови Контракту.
Вен підняла брову, й Еленд, помітивши це, тихо засміявся:
— Він дотримається свого слова, Вен.
— Для мене Контракт — це все, пані, — промовив ОрСеур. — І він зобов’язує мене не просто служити. Він вимагає старанності та відданості. Ось що таке бути кандрою. Дотримуючись Контракту, ми служимо нашим людям.
Вен знизала плечима. Вони всі замовчали, Еленд дістав з кишені книжку, і дівчина притулилась до нього. ОрСеур ліг, зайнявши усе сидіння навпроти людей. Коли карета в’їхала на подвір’я замку Венчерів, Вен подумала, що непогано б зараз прийняти теплу ванну. Але коли вони виходили з карети, до Еленда підбіг вартовий. Завдяки олову Вен почула, що каже чоловік, хоча заговорив він значно раніше, ніж вона встигла наблизитися.
— Ваша Величносте, — промовив вартовий, — посланець вас знайшов?
— Ні, — нахмурився Еленд.
Вен підійшла ближче, солдат подивився на неї з сумнівом, але продовжив говорити: усі солдати знали, що Вен — особиста охоронниця Евенда, його довірена особа. І попри це, коли солдат її побачив, на обличчі його з’явився тривожний вираз.
— Ми… не хочеться бути нав’язливим, — промовив вартовий. — Тому ми нікому про це не говорили. Ми просто хотіли знати… чи все в порядку, — закінчив він і поглянув на Вен.
— Та що сталося? — не витримав Евенд.
Солдат обернувся до короля і сказав:
— У кімнаті леді Вен знайшли труп.
Насправді «труп» виявився скелетом. Він був досконало чистий, без жодного натяку на залишки крові — або плоті — і виблискував своєю біллю. Чимало кісток були зламані.
— Перепрошую, пані, — тихо, аби його чула тільки Вен, сказав кандра. — Я гадав, ви подбаєте про те, щоб його позбутися.
Вен кивнула. Цей скелет ОрСеур використовував до того, як вона принесла йому тіло тварини. Виявивши, що двері незачинені — звичайний знак того, що Вен хоче, аби в неї в кімнаті прибрали, — туди прийшли покоївки. Вен же сховала кісти до кошика, збираючись викинути їх пізніше. І от, коли дівчата-прибиральниці зазирнули до кошика, аби перевірити, що там лежить, вони були добряче заскочені.
— Усе в порядку, капітане, — заспокоїв Евенд молодого солдата — капітана Дему — заступника командира палацової варти.
На відміну від Гема, який наче соромився своєї уніформи, цей, судячи з усього, дуже пишався нею та слідкував, аби вона була чистенька.
— Добре зробили, що не стали підіймати галасу, — похвалив його Евенд. — Ми знаємо про ці кістки. Хвилюватися немає причин.
— Ми так і зрозуміли, що вони там навмисне покладені, — кивнув Дему, намагаючись, утім, не дивитися у бік Вен.
«Навмисне, — подумала Вен. — Пречудово. Цікаво, що я, на його думку, зробила?»