Мало хто зі скаа знав, що таке кандра, та й Дему, очевидно, не уявляв, що думати про знайдені рештки.
— Капітане, — попросив Евенд, кивнувши на кістки, — чи не могли б ви без зайвого галасу їх викинути?
— Звісно, Ваша Величносте, — відповів вартовий.
«Він, певно, гадає, що я когось зжерла або щось у цьому роді, — подумала Вен, зітхнувши. — Та ще й кістки пообгризала».
Що було не так уже й далеко від істини.
— Ваша Величносте, — знову заговорив Дему. — Накажете позбутися іншого тіла також?
Вен завмерла.
— Іншого? — повільно спитав Евенд.
— Коли ми знайшли той скелет, — кивнув солдат, — то прийшли з гончаками, аби вони там добре пошукали. Вбивцю собаки не знайшли, зате знайшли друге тіло. Таке само, як перше — кістки, з яких повністю обгризено плоть.
Вен з Елендом перезирнулися.
— Покажи нам, — наказав Евенд.
Дему кивнув і повів їх із кімнати, пошепки віддавши кілька наказів своїм підлеглим. Потім вони вчотирьох — троє людей і один кандра — трошки пройшлися коридором до менш використовуваного крила, де зазвичай селили гостей палацу. Відпустивши солдата, що стояв біля одних із дверей, Дему завів їх усередину.
— Це тіло лежало не в кошику, Ваша Величносте, — промовив заступник командира варти. — Його запхали у комору. Якби не собаки, ми б його ніколи й не знайшли, але вони одразу відчули запах, хоча я й не розумію, як їм це вдалося. На цих скелетах узагалі не залишилося плоті.
І тоді вони побачили його. Другий скелет, як і перший, гіркою кісток лежав поруч з письмовим столом. Евенд поглянув на Вен, а тоді обернувся до Дему:
— Капітане, чи не могли б ви нас залишити?
Молодий солдат кивнув, вийшов із кімнати й зачинив за собою двері.
— Ну? — обернувся до ОрСеура король.
— Я гадки не маю, звідки воно взялося, — відповів той.
— Але це ще одне тіло, яке зжер кандра, — сказала Вен.
— Безсумнівно, пані, — погодився ОрСеур. — Собаки його знайшли завдяки особливому запаху, який наші травні соки залишають на кістках.
Евенд з Вен перезирнулися.
— Але, — вів далі кандра, — найімовірніше, це не те, що ви думаєте. Імовірно, ця людина була вбита далеко звідси.
— Що ти маєш на увазі?
— Це — викинуті кістки, Ваша Величносте, — пояснив ОрСеур. — Кістки, які зазвичай кандра залишає…
— Після того, як знайде нове тіло, — закінчила за нього Вен.
— Саме так, пані, — погодився кандра.
Вен поглянула на Евенда, той нахмурився.
— Як давно? — спитав він. — Може бути, що ці кістки тут залишив іще рік тому кандра мого батька.
— Може бути, Ваша Величносте, — сказав ОрСеур.
Але в голосі його пролунав сумнів. Він підійшов до кісток та обнюхав їх. Вен теж узяла одну з них і піднесла до свого носа. Завдяки олову, вона легко відчула різкий аромат, що нагадував жовч.
— Дуже потужний, — сказала вона, дивлячись на ОрСеура.
Той кивнув.
— Ваша Величносте, ці кістки тут довго не лежали. Щонайбільше кілька годин. А то й менше.
— Тобто десь у палаці є ще один кандра, — дещо наляканим голосом відповів Евенд. — Когось із моєї прислуги… зжерли та замінили.
— Так, Ваша Величносте, — погодився ОрСеур. — І за допомогою цих кісток ніяк не зрозуміти, хто це міг бути, бо це просто рештки. Кандра взяв нові кістки, зжер плоть людини та забрав собі її одяг.
Евенд кивнув, підіймаючись. Він зустрівся поглядом із Вен, і вона зрозуміла, що він думає про те саме, що й вона. Можливо, замість когось із прислуги палацом тепер ходить кандра — і це певна проблема для безпеки. Але все могло бути набагато небезпечніше.
Кандри — неперевершені актори; ОрСеур вдавав із себе лорда Рену настільки досконало, що обкрутив навкруг пальця навіть тих, хто добре його знав. З таким талантом зіграти покоївку чи слугу — раз плюнути. Але якщо ворог вирішив пробратися у близьке оточення Евенда, він міг замінити й когось із важливіших осіб.
«Це має бути хтось, кого ми не бачили протягом кількох останніх годин», — подумала Вен, кинувши кістку на місце.
Вона, Евенд і ОрСеур більшу частину пообіддя та вечір — після завершення Зібрання — провели на стіні, але після того, як поширилась новина про появу другої армії, у місті панував хаос. Посланці довго не могли знайти Гема, а ще досі ніхто не знав, де перебуває Доксон. Крім того, Кривонога вона не бачила, поки він не приєднався до них із Елендом на стіні, а Страшко взагалі з’явився останнім.
Вен поглянула на купу кісток, і їй зробилося аж до нудоти тривожно. Існувала велика імовірність того, що хтось із них — колишніх членів команди Келсьє — тепер був самозванцем.