Частина друга
Примари в імлі
12
І лише через багато років я переконався, що Аленді — це Герой Віків. Що він — той, кого у Хленніумі називали Рабзіном, Спогадувачем. Спасителем.
Вечірня імлиста темінь огортала фортецю.
Стояла вона на дні величезної улоговини. Схожа на кратер зі стрімкими стінами долина була настільки широка, що Сейзед навіть ясного дня не міг побачити інший її бік. А в темряві, що насувалась, дальній бік масивної діри, схований за завісою імли, нагадував чорну тінь.
Сейзед небагато знав про тактику та стратегію; попри те що в його металопам’яті зберігалися десятки книжок на цю тему, він мусив забути їхній вміст, аби звільнити місце для нових і нових праць. Але те, що він знав, підказало йому, що ця фортеця — Монастир Серан — не дуже надавався для оборони. Переваги, яку надає розташування на височині, у неї не було, а стіни кратера чудово підходять для того, аби зручно розташувати облогові конструкції та закидувати твердиню величезними каменюками.
Утім, цю фортецю будували не для того, аби оборонятися від ворожих армій. Її звели, аби гарантувати усамітнення. Завдяки розташуванню в кратері, фортецю було важче знайти, а через незначне підвищення рівня ґрунту по його периметру, побачити монастир було фактично неможливо, аж поки не підійдеш майже впритул. До монастиря не вели ані дороги, ані стежки, а спускатися до нього стрімкими стінами улоговини було доволі ризиковано.
Гостей інквізитори точно не любили.
— Отже? — спитав Марш.
Вони з Сейзедом стояли на північному краю кратера, і просто у них під ногами починалося урвище глибиною в кілька сотень метрів. Сейзед сягнув до своєї візуальної оловопам’яті та витягнув звідти трохи запасеного зору. Краї його поля бачення дещо порозмивалися, але речі, які були попереду, стало видно так, ніби вони розташовувались набагато ближче. Він докрутив ще зору, не звертаючи уваги на нудоту, що виникла внаслідок величезних обсягів побаченого.
За допомогою посиленого зору він міг роздивлятися Монастир, ніби й сам стояв під його стінами. Він бачив кожну подряпинку на темних кам’яних стінах — пласких, широких, масивних. Він бачив кожнісіньку крапочку іржі на величезних сталевих пластинах, закріплених з зовнішнього боку стін. Він бачив кожен вкритий мохом куточок і брудний від попелу виступ. Вікон не було.
— Не знаю, — повільно промовив Сейзед, відпускаючи свою візуальну оловопам’ять. — Важко сказати навіть, чи в цій фортеці хтось живе. Ані руху, ані проблиску світла. Але, може бути, Інквізитори засіли всередині.
— Ні, — відповів Марш, і у вечеровій тиші його напружений голос пролунав недоречно голосно. — Вони пішли.
— А навіщо їм звідси йти? Це надзвичайно потужна фортеця. Так, від армії тут не пообороняєшся, але вона може стати чудовим захистом від хаосу нашої епохи.
Марш похитав головою.
— Вони пішли.
— Чому ти такий впевнений?
— Не знаю.
— І куди вони, по-твоєму, пішли?
Марш поглянув на нього, після чого обернувся через плече.
— На північ.
— До Лютаделя? — нахмурився Сейзед.
— Зокрема, — відповів Марш. — Ходімо. Я не знаю, чи вони повернуться, але ми не можемо згаяти такої нагоди.
Сейзед кивнув. Зрештою, для цього вони сюди й прийшли. Але все-таки він досі вагався. Він був відданий книгам та благородному служінню. Блукання селами й без того мало стосувалося того, чим він займався у житті. А вдиратися до твердині інквізиторів…
Марша, вочевидь, внутрішні гризоти його компаньйона мало обходили. Інквізитор розвернувся та почав наближатися до краю кратера. Сейзед закинув на плече свою торбу і вирушив за ним слідом. Зрештою вони наблизилися до схожої на клітку конструкції, однозначно призначеної для того, аби опуститися на дно улоговини за допомогою системи мотузок і блоків. Клітка стояла на верхньому виступі; Марш зупинився біля неї, але заходити всередину не став.
— Що таке? — не зрозумів Сейзед.
— Система блоків, — пояснив Марш. — Клітку повинен опускати хтось, хто стоїть унизу.
Сейзед кивнув — так і було. Марш зробив крок уперед і смикнув важіль. Клітка полетіла вниз. Задиміли мотузки, заскрипіли блоки, і масивна клітка стрімко полетіла на дно прірви, а за кілька секунд пролунав приглушений удар конструкції об каміння.
«Якщо там внизу хтось є, — подумав Сейзед, — вони не могли не помітити нас».