Він припинив наповнювати залізопам’ять, відпустивши свій п’ютер, і мовчки став чекати на Марша. У нього за спиною купою розвалин валялись залишки клітки. Сейзед із тривогою зауважив зламані залізні кайдани. Видно, дехто з тих, хто відвідував Монастир, робив це не з власної волі.
Поки приземлився Марш, землю обсіла густа імла. Сейзед прожив у імлі все своє життя, але ніколи досі не почувався в ній незатишно. Йому здавалося, що імла от-от почне його душити, що вона намагатиметься його вбити, як убила старого Джеда — нещасного фермера, смерть якого розслідував террісієць.
Марш спокійно подолав останні кілька метрів до землі, приземлившись зі вправністю справжнього алломанта. Навіть після того, як Сейзед провів стільки часу серед з-імли-народжених, алломантичні здібності його досі дивували. Втім, він ніколи насправді їм не заздрив. Так, алломанти краще билися, але вони не вміли розширювати свою пам’ять, даючи іншим доступ до накопичених за тисячу років мрій, сподівань і вірувань. Вони не вміли підказати, як лікувати рани, вони не здатні були навчити бідних селян сучасних методів внесення добрив. Металопам’яті ферухіміків були хоча й не такі епатажні, зате — набагато корисніші для суспільства.
До того ж Сейзед знав кілька ферухімічних прийомів, які могли б заскочити зненацька навіть найбільш підготованого воїна.
— Ходімо, — сказав Марш, віддаючи йому торбу.
Террісієць кивнув, закинув торбу собі на плече та пішов за інквізитором кам’янистою землею. Сейзеду, який не звик перебувати в оточенні людей таких само високих, як і він, іти поруч із Маршем було трохи дивно. Террісійці — то взагалі високий народ, а Сейзед навіть серед них виділявся зростом: його руки та ноги були дещо задовгі для його тіла — наслідок кастрації у дуже юному віці. Попри те що Пан Всевладар був мертвий, Терріс іще довго пожинатиме плоди його підходу до виховання з тамтешнього народу слуг та контролю народжуваності — за допомогою них він намагався позбавити террісійців ферухімічних здібностей.
Монастир Серан височів перед ними у темряві, і тепер, коли Сейзед дивився на нього зсередини кратера, він виглядав іще зловісніше. Марш попрямував просто до входу, Сейзед поплівся за ним. Йому було зовсім не страшно. Скільки террісієць жив, страх ніколи не був для нього потужною мотивацією. Зате він хвилювався. Хранителів залишилось дуже мало; якщо він раптом загине, стане на одного менше з тих, хто може подорожувати світом, відновлюючи забуті знання та навчаючи людей.
«Хоча я зараз цим і не займаюся».
Марш поглянув на масивні сталеві двері. Після цього навалився на одну з них, очевидно, запаливши п’ютер, аби збільшити свою силу. Сейзед, приєднавшись до інквізитора, також штовхнув. Двері ані рухнулися.
Шкодуючи, що доводиться розтринькувати запаси, террісієць сягнув своєї п’ютеропам’яті та збільшив силу. Зараз він використав значно більше, ніж під час приземлення — і його м’язи негайно збільшились у розмірах. На відміну від алломантії, ферухімія часто мала безпосередній ефект на тіло особи, яка її застосовує. Сейзед відчув, як тіло під одягом налилося силою, — і він миттю став удвічі сильнішим, ніж секунду тому, перетворившись на природженого бійця. Лише після цього вони спільними зусиллями змогли відчинити двері.
Вони навіть не скрипнули — тільки повільно та рівно відчинилися всередину, відкриваючи їхнім очам довгий темний коридор.
Сейзед відпустив п’ютеропам’ять, повертаючись до свого нормального стану. Інквізитор увійшов до Монастиря, його ноги ворушили клапті імли, що вже почала пробиватися всередину крізь відчинені двері.
— Марше? — покликав його Сейзед.
Інквізитор обернувся.
— Я не зможу увійти.
— Твоя ферухімія…
— Вона може допомогти мені краще бачити у темряві, — похитав головою Сейзед, — але для цього потрібне бодай одне джерело світла. До того ж якщо я використаю стільки зору, моєї оловопам’яті вистачить на лічені хвилини. Мені потрібен ліхтар.
Марш кивнув. Він розвернувся й миттю зник у темряві.
«Ну ясно, — подумав Сейзед, — інквізитору не потрібне світло, щоб бачити».
Несподіванки в цьому не було: в очниці Марша було забито металеві штирі, і від очних яблук нічого не залишилось. Бачити інквізитору давала можливість якась потужна сила, і в непроглядній темряві вона працювала так само добре, як і при світлі.
За кілька секунд Марш повернувся, несучи в руці лампу. Оскільки Сейзед бачив кайдани у спусковій клітці, він подумав, що інквізитори повинні були утримувати в монастирі немаленьку групу рабів і слуг, які б обслуговували їхні потреби. А якщо це так — куди поділися всі ці люди? Втекли, чи що?