Стіну. Кімнатка несподівано закінчувалася стіною — тепер освітленою його лампою. Вона, як і стіни вгорі, була обшита сталевою плитою. Конкретно ця була добрячих півтора метра завширшки і стільки ж заввишки. А ще на ній було щось написано. Раптом зацікавившись, Сейзед поклав свою торбу на підлогу, зробив крок уперед, підняв свою лампу та прочитав верхній рядок тексту, вибитого на стіні.
Текст був написаний террісійською мовою.
Звісно, старим її діалектом, але Сейзед міг прочитати написане, навіть не сягаючи своєї мовної міднопам’яті. Він читав слова — і рука його тремтіла.
Я викарбовую ці слова у сталі, тому що нічому записаному не в металі немає віри. Мені почало здаватися, що я один залишився при здоровім глузді. Як інші можуть бути такими сліпими? Вони так довго чекали на появу свого героя — того, про якого згадувалось у Террісійських пророцтвах, — що тепер швидко роблять висновок, що всі ці історії та легенди стосуються цього чоловіка.
Брати мої решти фактів не помічають. Вони не здатні поєднати між собою різні дивні речі, що відбуваються. Вони глухі до моїх попереджень і сліпі до моїх відкриттів.
Можливо, вони й мають рацію. Може, я збожеволів, може, я ревную — або просто йолоп. Мене звати Кваан. Філософ, учений, зрадник. Саме я знайшов Аленді — і саме я першим проголосив його Героєм Віків. Саме я почав це все.
І я — той, хто його зрадив, бо я знав, що йому не можна дозволити виконати його місію.
— Сейзеде.
Террісієць аж підстрибнув на місці, ледве не випустивши лампу. У дверному отворі позаду нього стояв Марш. Владний, незручний і темний. Як же він пасував цьому місцю з його чіткими лініями та його суворістю…
— Приміщення угорі порожні, — промовив Марш. — Дарма ми сюди прийшли — мої браття забрали все, що могло їм стати у пригоді.
— Не дарма, Марше, — відповів Сейзед, розвертаючись до сталевої пластини.
Він прочитав не все — далеко не все. Текст був написаний дрібно та рясно, покриваючи всю стіну. Попри те що напис був очевидно древній, на сталевій пластині він чудово зберігся. Серце Сейзеда забилося частіше.
Це був фрагмент тексту, написаний ще до початку правління Пана Всевладаря. Цей фрагмент був написаний террісійським філософом — святою людиною. Попри десять століть пошуків, хранителі так і не досягнули першочергової мети свого створення: вони так і не відкрили власної релігії Террісу.
Пан Всевладар — сам за походженням террісієць — знищив їхні релігійні вчення невдовзі після того, як прийшов до влади. Протягом усього його довгого правління, представників його власного народу переслідували найбільш послідовно та жорстоко, а хранителям вдалося відшукати лише незначні фрагменти інформації про те, у що колись вірили террісійці.
— Я мушу це все переписати, Марше, — сказав Сейзед, нахиляючись за торбою.
Скористатися візуальною пам’яттю не вийде — ніхто не здатен запам’ятати такий обсяг тексту, написаного на стіні. Можливо, він зможе прочитати їх і записати у міднопам’ять. Але Сейзеду хотілося записати це все від руки, зберігши оригінальну структуру ліній та пунктуацію.
— Нам не можна тут залишатися, — похитав головою Марш. — Гадаю, сюди й приходити було не варто.
Сейзед задумано поглянув на стіну, а тоді дістав з торби кілька великих аркушів паперу.
— Гаразд, — промовив він. — Значить, доведеться просто скопіювати. Так навіть краще буде, гадаю. Текст буде збережено точнісінько так, як його й написали.
Марш кивнув, і террісієць дістав шматок вугілля.
«Це відкриття… — збуджено думав він. — Це буде щось на кшталт щоденника Рашека. Правда стає дедалі ближчою!»
Коли Сейзед почав копіювати текст — обережними та точними рухами — у його голові раптом спливла ще одна думка. Якщо вже у нього в руках опинився такий цінний матеріал, відчуття обов’язку просто не дозволяє йому знову піти тинятися селами. Він повинен повернутися на північ і розповісти про своє відкриття, бо ж якщо він помре, текст буде втрачено. Террісієць повинен був повернутися до Террісу.
Або… до Лютаделя. А звідти він уже зможе зв’язатися з північчю. У нього є достатньо вагома причина знов опинитися у вирі подій та повернутися до команди.