Вен зітхнула, підвелась і стала на вершину гострого даху. Імла огорнула місто, швидко насувалася непроглядна нічна темінь. Вона почала ходити вперед і назад, утримуючи рівновагу завдяки алломантичній силі.
— Можливо, я просто зможу помітити, що хтось із них дивно поводиться? — припустила вона. — Скажи, а кандри загалом настільки ж вправні імітатори, як і ти?
— Якщо говорити про кандр, то мої навички доволі посередні. Щось я вмію гірше, щось — краще.
— Але ж ніхто не вміє імітувати досконало, — наполягала дівчина.
— Кандри рідко припускаються помилок, пані, — відповів ОрСеур. — Але, певно, кращого способу для вас не знайти. Тільки будьте обережні — він може бути ким завгодно. Ми дуже вправні.
Вен завагалась.
«Це точно не Еленд, — ледве не переконуючи саму себе, подумала вона. — Він зі мною вчора весь день був».
Окрім ранку.
«До того ж забагато часу минуло, — вирішила вона. — Ми багато годин простояли на стіні, а кістки були зовсім свіжі. До того ж я б зрозуміла, якби це був не він… напевно».
Вона потрусила головою.
— Ні, повинен бути й інший спосіб. А чи не можна виявити кандру за допомогою алломантії?
ОрСеур відповів не одразу. Дівчина обернулась до нього, уважно дивлячись крізь темряву на його собачу морду.
— Що таке?
— Ми стороннім таких речей не говоримо.
— Та кажи вже, — зітхнула Вен.
— Ви наказуєте мені говорити?
— Я не збираюся тобі нічого наказувати.
— Значить, я можу йти? — спитав ОрСеур. — Якщо ви не бажаєте мені нічого наказувати, значить, наш Контракт розірвано?
— Я не це мала на увазі, — відповіла дівчина.
ОрСеур нахмурився — бачити цей вираз на собачій морді було щонайменше дивно.
— Мені буде легше, якщо ви спробуєте пояснити, що саме ви мали на увазі, пані.
— Та чого ж ти такий зловорожий? — аж скрипнула зубами Вен.
— Я не зловорожий, пані. Я — ваш слуга, і я роблю те, що ви мені накажете. Це — частина Контракту.
— Ясно. І це ти так поводився з усіма господарями?
— Для більшості я грав певну роль, — пояснив ОрСеур. — Мені давали кістки, а я ставав людиною та приймав особистість. Ви натомість мені ніяких вказівок не дали, а тільки принесли кістки… цієї тварини.
«Ось воно як, — подумала Вен. — Досі ображений на тіло собаки».
— Послухай, ці кістки ні на що ж не впливають. Ти — той самий.
— Ви не розумієте. Не має значення, ким є кандра. Важливо, ким він стає. Кістки, які він бере, роль, яку він грає. Жоден із попередніх моїх господарів не просив мене зробити щось подібне.
— Ну, я не така, як твої попередні господарі, — сказала Вен. — Але я поставила тобі запитання. Чи можна виявити кандру за допомогою алломантії? І так — я наказую тобі говорити.
Очі ОрСеура переможно блиснули, ніби він тішився тим фактом, що змусив її грати свою роль.
— На кандру ментальна алломантія не діє, пані.
— Взагалі? — нахмурилась Вен.
— Так, пані, — підтвердив ОрСеур. — Ви можете спробувати «підбурити» або «вгамувати» наші емоції, якщо бажаєте, але це не спрацює. Ми навіть не відчуємо, що ви намагалися нами маніпулювати.
«Як той, хто палить мідь».
— Не дуже ти мені допоміг, — промовила вона, ходячи взад і вперед по даху повз кандру.
Перевірка кандри за допомогою «гамування» емоцій могла нічого не дати. Коли вона «гамувала» або «збурювала» когось, то просто сподівалась на те, що людина відреагує, як вона сподівалась — адже алломанти не вміють читати думок і емоцій. А якщо хтось не реагував, це могло означати, що він кандра; щоправда, так само це могло означати, що людина вміє контролювати свої емоції.
— Пані, якби кандру було так легко виявити, — промовив ОрСеур, водячи за нею поглядом, — з нас добрих шпигунів би не вийшло, чи не так?
— Гадаю, так, — визнала Вен.
Але сказане ним підштовхнуло її думки в дещо іншому напрямку.
— А чи можуть кандри самі використовувати алломантію? Я маю на увазі, якщо з’їдять алломанта?
ОрСеур похитав головою.
«Ось ще один спосіб, — майнуло в голові Вен. — Якщо я зможу застати когось із команди за палінням металів, значить, він точно не кандра».
У випадку Доксона або прислуги з палацу це не спрацює, зате можна буде перевірити Гема зі Страшком.
— Я ще дещо хотіла з’ясувати, — сказала раптом дівчина. — Раніше, коли ми працювали з Келсьє, він якось зазначив, що тебе слід тримати якомога далі від Пана Всевладаря та його інквізиторів. Чому?