«Ні, — подумала вона рішуче. — Імла — це моя свобода; ніч — це мій дім! Саме тут моє місце. Я не повинна боятися ночі, відколи Келсьє всього мене навчив».
Вона не могла цього втратити. Вона не могла дозволити страхові знову заволодіти нею. Втім, Вен не могла також приховати нетерплячки у своїй ході, коли вона махнула ОрСеуру та побігла геть від будівлі. Пояснювати свою поведінку вона не стала.
А кандра нічого і не питав.
Еленд поставив на стіл третій стос книжок, і той моментально покосився на два інших, погрожуючи завалити всю цю конструкцію на підлогу. Вирівнявши книжки, король підвів погляд.
Одягнений у строгий костюм Бриз весело поглядав на стіл, попиваючи вино. Гем зі Страшком, чекаючи початку наради, грали у «камінчики» — Страшко перемагав. Доксон сидів в кутку кімнати, щось записуючи у бухгалтерській книзі, а Кривоніг сидів у глибокому м’якому кріслі, дивлячись на Евенда одним зі своїх фірмових поглядів.
«Будь-хто з них може бути самозванцем», — подумав король.
Від цієї думки йому досі йшла обертом голова. Що йому робити? Не довіряти нікому з них конфіденційної інформації? Ні, вони були йому занадто потрібні.
Залишалося тільки поводитись як завжди та спостерігати за ними. Вен просила Евенда, аби він намагався помітити щось дивне у їхній поведінці. Король, звичайно, був рішуче налаштований виконати завдання, от тільки насправді навіть не уявляв, чи зможе він щось побачити. То було радше поле діяльності Вен. А йому самому слід було подбати про ворожі армії під стінами міста.
Згадавши про дівчину, король подивився у вітражне вікно в задній частині кабінету й з подивом виявив, що вже стемніло.
«Уже настільки пізно?» — подумав Еленд.
— Мій любий друже, — озвався Бриз. — Говорячи нам, що ти мусиш «піти й принести кілька важливих джерел інформації», ти міг би й попередити, що тебе не буде так довго.
— Так, вибачте, — відповів король, — я щось зовсім відчуття часу втратив.
— Та тебе дві години не було!
— Треба було кілька книг знайти, — Еленд сором’язливо кивнув на стоси на столі.
Бриз похитав головою.
— Якби на кону не була доля Центральної Домінії і якби спостерігати за тим, як Геммонд програє свою зарплатню за місяць цьому хлопцеві, не було так весело, я б пішов ще годину тому.
— Ну, тепер уже можна починати, — оголосив Еленд.
— Усе як у старі-добрі часи, — з легким смішком піднявся з місця Гем. — Кел теж постійно запізнювався і полюбляв наради проводити уночі. Час для справжніх з-імли-народжених.
Страшко усміхався, його капшук для монет був повний.
«Ми досі використовуємо скринцеві — імперіали Пана Всевладаря — як валюту, — подумав Еленд. — Треба щось із цим зробити».
— А я за дошкою скучив, — промовив хлопець.
— А я ні, — відповів Бриз. — У Кела був жахливий почерк.
— Абсолютно нерозбірливий, — усміхнувся Гем, знову сідаючи. — Але все-таки слід визнати, не схожий на жоден інший.
— Так і було, — підняв брову Бриз.
«Келсьє, Уцілілий в Гатсіні, — подумав Еленд. — Навіть почерк його увійшов в легенди».
— Гаразд, — промовив він, — гадаю, нам слід братися до роботи. Дві армії під стінами нікуди не поділися. Сьогодні не розходимося, поки не з’явиться якийсь план.
Учасники команди перезирнулися.
— Узагалі-то, Ваша Величносте, — сказав Доксон, — ми вже трохи помізкували над розв’язанням цієї проблеми.
— Он як? — здивувався Еленд.
«Хоча що тут дивного, мене ж кілька годин не було».
— Ну, розповідайте, значить.
Доксон переставив своє крісло ближче до решти присутніх, і Гем почав:
— Річ у тім, Еле, — сказав він, — що, з огляду на те, що у нас під містом стоять два війська, боятися негайної атаки не варто. Але небезпека нам досі загрожує дуже поважна. Найімовірніше, затяжної облоги не уникнути — а кожна з ворожих армій буде намагатися протриматися довше за іншу.
— Вони спробують заморити нас голодом, — втрутився Кривоніг. — Виснажити як нас, так і свого ворога, перш ніж напасти.
— І через це ми опиняємося у важкому становищі, — вів далі Гем, — бо дуже довго ми не протримаємося. Місто і так уже на межі голоду, й очільники ворожих армій не можуть цього не знати. Вони закриють нас у пастці та триматимуть блокаду до тих пір, поки ми у відчаї не приєднаємося до когось із них. І нам зрештою доведеться це зробити — інакше наш народ помре з голоду.