— Якесь рішення ухвалювати все одно доведеться, — підсумував Бриз. — Пересидіти їх не вийде, тому треба вирішувати, кому саме краще здати місто. І, як на мене, слід зробити це швидше, не чекаючи, поки наші ресурси зовсім вичерпаються.
Евенд мовчки застиг на місці.
— Але така угода фактично ставить хрест на існуванні нашого королівства.
— Так, — погодився Бриз, постукуючи пальцями по своєму келиху. — Але, привівши друге військо, я виграв нам можливість поторгуватися. Принаймні ми тепер у позиції, коли в обмін на владу можемо чогось вимагати.
— І що в цьому доброго? — не зрозумів Евенд. — Ми все одно будемо переможені.
— Але це краще, ніж нічого, — відповів гамівник. — Гадаю, ми можемо переконати Цетта призначити тебе намісником у Лютаделі. Йому Центральна Домінія не подобається, вона йому неродюча та пласка.
— Намісник міста… — нахмурився Евенд. — Це геть не те, що бути королем Центральної Домінії.
— Саме так, — кивнув Доксон. — Але кожному імператору конче потрібні добрі керівники в містах під його владою. Ти не залишишся королем, але ти — і твоє військо — переживете наступні кілька місяців, а Лютадель не розграбують.
Гем, Бриз і Доксон рішуче дивилися йому просто в очі. Евенд покосився на стоси книжок, згадавши про свої дослідження та навчання. Усе це марно. Цікаво, як давно вони зрозуміли, що варіант розвитку подій лише один?
Команда, здається, потрактувала мовчання Евенда як згоду.
— Тобто Цетт — це справді кращий варіант? — спитав Доксон. — Можливо, зі Страффом Евенду буде простіше домовитися? Зрештою, вони ж батько і син.
«Угу, ми з ним домовимося, — подумав Евенд. — І за першої ж нагоди він цю домовленість порушить. Але яка альтернатива? Здати місто Цетту? І що чекатиме на цей край і його людей, якщо ми здамося?»
— Цетт — кращий вибір, — наполягав Бриз. — Він охоче дозволяє правити іншим, якщо тільки вони його славлять і платять йому дзвінкою монетою. От тільки з атієм проблема. Цетт гадає, що сховок таки десь тут, і якщо він його не знайде…
— Давайте просто дозволимо йому обшукати місто, — запропонував Гем.
Бриз кивнув.
— Ви його переконаєте, що я набрехав йому про атій, — це буде не надто важко, враховуючи те, як він до мене ставиться. І ще одна маленька деталь: ви повинні будете його запевнити, що мене вже ліквідовано. Гадаю, він повірить, що мене стратили, щойно Еленд дізнався, що я налаштував проти нього ще одну армію.
Присутні закивали головами.
— Бризе? — спитав Еленд. — А як на підконтрольних Цетту землях ставляться до скаа?
— Боюся, не дуже добре, — відвів погляд Бриз.
— Розумієте, — зітхнув король, — гадаю, нам потрібно поміркувати над тим, як найкраще захистити наш народ. Я маю на увазі, якщо ми здамося Цетту, то врятуємо мою шкуру — але ціною життів усіх скаа в Домінії!
Доксон похитав головою.
— Еленде, це не зрада. Просто немає іншого виходу.
— Легко сказати, — сказав Еленд. — Але саме мене буде гризти совість, якщо я так вчиню. Ні, я не кажу, що я відкидаю вашу пропозицію, але у мене є кілька ідей, які ми можемо обговорити.
Усі перезирнулися. Кривоніг зі Страшком звично мовчали під час обговорення: Кривоніг говорив, тільки якщо це було конче необхідно, а Страшко взагалі намагався уникати розмов. Нарешті Бриз, Гем і Доксон усі разом подивилися на Евенда.
— Це ваше королівство, Ваша Величносте, — обережно промовив Доксон. — Ми тут для того, аби дати пораду.
«Дуже добру пораду», — натякнув його тон.
— Так, зрозуміло, — відповів Еленд, швидко обираючи книжку.
Поспішаючи, він зачепив один зі стосів, розсипаючи книжки по столу — одна з них упала просто на коліна Бризу.
— Вибач, — сказав король.
Бриз закотив очі й повернув книгу на стіл, а Евенд розгорнув ту, що взяв.
— Ось тут є цікава інформація про пересування та організацію військових підрозділів…
— Еле? — нахмурився Гем. — Це праця про транспортування зерна.
— Я знаю, — відповів Евенд. — Просто в бібліотеці небагато книжок про військову справу. Певно, через те, що ми тисячу років прожили без війн. Але в цій книжці написано, скільки зерна потрібно було для утримання гарнізонів у містах Останньої Імперії. Ви уявляєте, скільки провіанту потрібно армії?
— Ти правий, — погодився Кривоніг. — Зазвичай прогодувати солдатів — це величезна проблема; ми коли стояли на кордоні, постійно були проблеми з поставками — а у нас був лише невеликий загін, який послали на придушення дрібного повстання.