Евенд кивнув. Кривоніг нечасто розповідав про свій військовий досвід за часів, коли він служив у армії Пана Всевладаря, — а команда його про це не розпитувала.
— Так от, я закладаюся, — сказав Евенд, — що і Цетт, і мій батько не звикли переміщувати пересувати великі людські маси. Відповідно, у них неодмінно виникнуть логістичні проблеми, особливо у Цетта, адже він дуже сюди поспішав.
— Може, й ні, — відповів Кривоніг. — Обидві армії контролюють канали, що ведуть до Лютаделя. Це полегшить їм постачання провіанту.
— До того ж, — додав Бриз, — попри те що на більшості територій, які контролює Цетт, буяє повстання, він досі утримує місто Гаверфрекс, де розташований один з головних консервних заводів Пана Всевладаря. Тож їжі у Цетта достатньо, і доставити її сюди каналами буде просто.
— Значить, канали потрібно перекрити, — запропонував Евенд. — Потрібно знайти спосіб припинити постачання. Канали — це швидкий маршрут поставки, але він також і вразливий, оскільки ми точно знаємо, де цей маршрут пролягає. А якщо ми зможемо залишити їх без їжі, можливо, вони змушені будуть розвернутися та рушити додому.
— Або ж, — втрутився Бриз, — вони просто вирішать атакувати Лютадель.
— Така імовірність існує, — з сумнівом промовив король. — Але я також пошукав способи утримати місто.
Він потягнувся через стіл і взяв одну з книжок.
— Це — «Засади сучасного містокерування» авторства Дженделла. Тут розповідається про те, як важко здійснювати контроль над Лютаделем через його неймовірні розміри та велику кількість нетрів скаа. Він пропонує використовувати мобільні загони міської варти. Гадаю, ми могли б застосувати його методи під час битви — наш міський мур занадто довгий, аби на кожному його метрі посадити по вартовому, але якщо ми будемо використовувати мобільні загони — це може спрацювати…
— Ваша Величносте? — перебив його Доксон.
— Еммм… так?
— Наша армія складається з чоловіків та юнаків, які займаються менш як рік, і протистояти нам належить не одному ворогові, який перевершує нас числом і досвідом, а двом. Силовими методами нам цієї битви не виграти.
— Так, звичайно, — відповів король. — Я просто кажу, що якщо нам доведеться вступати в бій, у мене є кілька стратегій.
— Якщо ми вступимо в бій — ми програємо, — промовив Кривоніг. — Найімовірніше, ми в будь-якому випадку програємо.
— Я лише… — почав Еленд після короткої паузи.
— Хоча, мушу визнати, атакувати канали постачання — чудова ідея, — додав Доксон. — Ми можемо зробити це потайки, може, вийде найняти якихось розбійників, які захоплять кілька барж. Цього, звісно, не вистачить, аби змусити Цетта і Страффа повернутися додому, зате ми можемо підштовхнути їх до укладання союзу з нами.
Бриз кивнув.
— Цетта вже турбує нестабільність у його володіннях. Треба відправити до нього гінця, дати йому знати, що ми зацікавлені у союзі. І тоді, щойно в нього почнуться проблеми з логістикою, він замислиться над нашою пропозицією.
— Ми можемо навіть як жест доброї волі надіслати йому листа з повідомленням про страту Бриза, — додав Доксон. — Це…
Еленд прокашлявся. Усі припинили говорити й поглянули на нього.
— Я… я ще не закінчив, — нагадав Еленд.
— Перепрошую, Ваша Величносте, — сказав Доксон.
Еленд глибоко вдихнув.
— Ви праві — ми не можемо собі дозволити битися з цими арміями. Але, гадаю, варто спробувати знайти спосіб нацькувати їх одне на одного.
— Чудовий план, мій любий друже, — промовив Бриз. — Але змусити цих двох атакувати одне одного, набагато важче, ніж попросити Страшка налити мені ще вина.
Він обернувся, піднявши трохи свій порожній келих. Страшко якусь мить сидів, вагаючись, після чого зітхнув і, вставши, потягнувся до винної пляшки.
— Так, — сказав Еленд, — але хоча в бібліотеці не так багато книжок, які стосуються військової справи, там дуже багато політичних праць. Бризе, ти раніше казав, що бути найслабшою стороною в тристоронньому глухому куті — це перевага.
— Саме так, — підтвердив Бриз. — Бо ми можемо принести перемогу одній з сильніших сторін.
— Так, — погодився Еленд, розгортаючи книгу. — Але якщо у нас три сторони — це вже не військова справа, це політика. Те саме, що суперництво між кількома могутніми домами. І, як ми знаємо, навіть наймогутніші доми не здатні утриматися на плаву без союзників. А слабші доми — слабкі поодинці, але якщо зберуться разом — вони сила. От і ми зараз як ці маленькі доми. Якщо ми хочемо чогось досягти, то повинні змусити наших ворогів узагалі забути про нас або принаймні нав’язати їм думку, що ми — незначущі. Якщо вони обидва вирішать, що з нами вже покінчено і вони можуть нас використати, аби перемогти армію суперника, а вже потім зайнятися безпосередньо нами, — вони дадуть нам спокій та зосередяться одне на одному.