Гем потер підборіддя.
— Ти маєш на увазі гру на два фронти, Еленде. Для нас це дуже небезпечно.
Бриз кивнув.
— У якийсь момент нам доведеться пристати на бік слабшого з них двох, аби вони продовжили гризти одне одного. І немає жодних гарантій, що переможець виснажиться настільки, аби не змогти нас завоювати.
— Нагадаю, проблеми з їжею у нас також будуть, — додав Доксон. — Аби втілити вашу пропозицію у життя, нам знадобиться час, Ваша Величносте. Час, який нам доведеться провести в облозі, поки наші запаси зменшуватимуться. Зараз уже осінь. Невдовзі настане зима.
— Буде тяжко, — погодився Евенд. — І ризиковано. Але, гадаю, нам це під силу. Ми переконаємо кожного з двох, що ми вступили в союз саме з ним, але з підтримкою не будемо квапитися. Ми будемо нацьковувати їх одне на одного, а в той самий час перекриємо їм поставки та збиватимемо бойовий дух, зіштовхуючи їх лобами. А коли осяде пилюка бою, та армія, що виживе, повинна бути настільки слабкою, щоб ми змогли її без проблем перемогти.
— Непогано, — задумливо погодився Бриз. — Принаймні звучить весело.
Доксон посміхнувся.
— Ти так кажеш лише тому, що, згідно з цим планом, всю роботу за нас повинен буде зробити хтось інший.
Бриз знизав плечима.
— Усі ці маніпуляції чудово працюють на особистому рівні, тому не розумію, чому б їм не працювати на рівні державному.
— Та більшість правителів так і роблять, — докинув Гем. — Хіба ж держава — це не інституціолізований спосіб змусити когось зробити усю роботу?
— То що, як вам план? — спитав Евенд.
— Не знаю, Еле, — відповів Гем. — Він трохи у стилі Кела — безрозсудний, сміливий і трохи навіжений.
Здавалося, його здивувало те, що Евенд запропонував щось подібне.
«Я можу бути таким само безрозсудним, як будь-який інший чоловік», — обурено подумав Евенд, а тоді засумнівався.
Невже він справді хоче продовжувати цю думку?
— Ми можемо вскочити у страшенну халепу, — сказав Доксон. — Якщо одна зі сторін втомиться бавитись із нами…
— Вони нас знищать, — зітхнув Еленд. — Але… панове, ми ж тут усі ризикові? Тільки не кажіть, що вам цей план подобається менше, ніж намір просто здатися лорду Цетту.
Гем переглянувся з Бризом, вони, здавалося, обдумували цю пропозицію. Доксон закотив очі, але, певно, зробив це за звичкою.
Ні, вони не шукали легких шляхів і безпечного виходу з ситуації. То були люди, які кинули виклик Пану Всевладарю, люди, які все життя тільки тим і займалися, що дурили аристократів. У якомусь сенсі вони були дуже обережні: вони вміли бути точними у своїй увазі до деталей, обачними у приховуванні власних слідів та захисті власних інтересів. Але якщо випадало позмагатися за великий приз, вони охоче вступали в гру.
Ні, «охоче» — це м’яко сказано. Вони цього прагнули.
«Чудово, — подумав Еленд. — Набрав команду з мазохістів, яким бракує гострих вражень. Навіть гірше — вирішив і сам до них приєднатися».
А що ще він міг зробити?
— Принаймні ми можемо розглянути цей план, — сказав Бриз. — Звучить весело.
— Бризе, я це запропонував не тому, що це весело, — відповів король. — Я всі свої молоді роки придумував, як зробити Лютадель кращим, перш ніж стати очільником свого дому. Не збираюсь я відмовлятися від цих мрій за перших ознак опору.
— А як же Зібрання? — спитав Гем.
— А це найцікавіше, — відповів Еленд. — Вони за мою пропозицію постанови проголосували два дні тому. Відповідно, вони не мають права відчинити браму будь-кому з загарбників, поки я не проведу перемовини з батьком.
Усі присутні на кілька секунд замовкли. Нарешті Гем обернувся до Еленда, хитаючи головою.
— Справді, я не знаю, Еле. Звучить заманливо. Поки ми чекали на тебе, то обговорювали кілька ризикованих планів. Але…
— Але що? — спитав Еленд.
— Втілення подібного плану, мій любий друже, ляже на твої плечі, — промовив Бриз, попиваючи вино. — Це тобі доведеться зустрічатися з обома королями, це тобі доведеться запевнювати їх обох, що ми на їхньому боці. Ти не ображайся, але в шахрайстві ти новачок. Важко погодитися на настільки ризикований план, що повністю залежить від новачка, який водночас — наріжний камінь усієї команди.