— Я впораюся, — запевнив король. — Справді.
Гем поглянув на Бриза, а тоді вони обоє подивилися на Кривонога. Кульгавий генерал знизав плечима.
— Якщо хлопчина хоче спробувати — хай спробує.
— Гадаю, я не проти, — зітхнув Гем, а тоді озирнувся. — Якщо ти готовий до цього.
— Гадаю, так, — відповів Евенд, намагаючись приховати своє хвилювання. — Я просто знаю, що здаватися нам не можна. Принаймні не так легко. Може, це не спрацює, можливо, через кілька місяців облоги ми зрештою вирішимо здати місто. Але це дозволить нам виграти кілька місяців, а протягом цих місяців щось може й трапитися. Варто ризикнути й почекати, а не одразу викидати білий прапор. Почекати й усе спланувати.
— Значить, домовилися, — підсумував Доксон. — Дайте нам час, аби поміркувати над ідеями та варіантами, Ваша Величносте. А за кілька днів зустрінемося та обговоримо деталі.
— Гаразд, — погодився Евенд. — Домовились. А тепер, якщо ми вже можемо переходити до інших питань, я б хотів зазначити…
Раптом у двері хтось постукав. Евенд дозволив відчинити, і в кабінет зазирнув дещо спантеличений Капітан Дему.
— Ваша Величносте? — сказав він. — Я перепрошую, але ми тут спіймали декого, хто намагався підслуховувати вашу нараду.
— Що? — скрикнув Евенд. — Кого?
Дему обернувся та махнув рукою парі вартових. Вони ввели в кімнату жінку, обличчя якої чомусь здалося Евенду знайомим. Височезна, як і більшість террісійців, вона була вбрана у яскраві кольори, хоча сам одяг був цілком звичайним. Мочки її вух були відтягнуті вниз під вагою численних прикрас.
— Я тебе бачив, — сказав Евенд. — На Зібранні, кілька днів тому. Ти стежила за мною.
Жінка нічого не відповіла. Вона напружено — і навіть зверхньо, попри зв’язані руки — обвела поглядом присутніх у кімнаті. Евенд ніколи досі не бачив террісійок; йому траплялися тільки слуги, євнухи, яких від народження вчили прислужувати. Чомусь король очікував, що террісійка теж поводитиметься більш услужливо.
— Вона ховалась у сусідній кімнаті, — пояснив Дему. — Вибачте, Ваша Величносте. Я не знаю, як вона повз нас прошмигнула. Ми виявили, що вона слухає крізь стіну, хоча навряд чи змогла щось почути — стіни тут з каменю, та ще й доволі грубі.
Евенд зустрівся поглядом з жінкою. Вона була немолода — років п’ятдесят, — некрасива, але й непоказною не назвати. Кремезна, з прямодушним та прямокутним обличчям. Її погляд був настільки спокійний і твердий, що Евенд не зміг довго дивитися їй в очі.
— То що ти хотіла підслухати, жінко? — спитав Евенд.
Террісійка проігнорувала його запитання. Розвернувшись до решти присутніх, вона промовила з легким акцентом.
— Я говоритиму з королем тільки наодинці. Решта можуть бути вільні.
— Нерви в неї сталеві, — посміхнувся Гем.
— З чого це ти вирішила, — звернувся до террісійки Доксон, — що ми залишимо короля наодинці з тобою?
— Його Величності та мені треба дещо обговорити, — діловим тоном промовила жінка, чи то не переймаючись, чи то не помічаючи свого статусу полонянки. — Про його безпеку не хвилюйтеся: я переконана, що молода з-імли-народжена, яка ховається за вікном, чудово зі мною впорається в разі потреби.
Евенд кинув погляд убік, на маленьке вентиляційне віконечко поруч із великим вітражним. Звідки террісійка знала, що Вен за ними спостерігає? У неї, певно, надзвичайно гострий слух. Можливо, навіть, достатньо гострий, аби почути, про що вони тут говорили, навіть крізь кам’яну стіну?
Евенд обернувся до невільної гості.
— Ти — хранителька.
Вона кивнула.
— Тебе Сейзед послав?
— Через нього я сюди й прибула, — відповіла жінка. — Але ніхто мене не посилав.
— Геме, усе в порядку, — протяжно сказав Евенд. — Ви можете йти.
— Ти впевнений? — нахмурився той.
— Якщо бажаєте, можете не розв’язувати мене, — запропонувала террісійка.
«Якщо вона справді ферухімік, це її не зупинить, — подумав Евенд. — Звичайно, якщо вона справді ферухімік — хранитепька, як і Сейзед, — то її не варто боятися. Теоретично».
Усі почали виходити з кімнати, і з їхніх постав було добре зрозуміло, як вони ставляться до рішення Евенда. Хоча вони більше не заробляли на життя крадійством, Евенд підозрював, що на них — як і на Вен — назавжди залишиться відбиток їхнього минулого.
— Ми будемо неподалік, Еле, — сказав Гем, який виходив останнім, і зачинив за собою двері.