— Іти… можеш навчити мене бути схожим на них?
— Можливо, — промовила Тіндвіл. — Я ще не вирішила, наскільки тут у нас безнадійний випадок. Але оскільки я вже прийшла, то зроблю все, що в моїх силах. Кілька місяців тому я отримала від Сейзеда лист із поясненням, у якому важкому становищі ви опинилися. Ні, він мене не просив, аби я прийшла і намуштрувала вас, — але Сейзед теж із тих, кому треба навчитися висловлюватися впевненіше та чіткіше.
Еленд повільно кивнув; вони з террісійкою зустрілися поглядами.
— Чи сприйматимете ви мої настанови? — спитала вона.
Еленд на мить замислився.
«Якщо від неї користі стільки ж, як і від Сейзеда, то… зайвою її допомога тонно не буде».
— Так, — відповів він.
— Крім того, Сейзед казав, що ви дуже покірний, — кивнула Тіндвіл. — Це може стати вашою перевагою — якщо ви не дозволите цьому стати нам на заваді. О, а тепер, здається, з-імли-народжена повернулася.
Евенд обернувся до вікна. Віконниці прочинились, і до кімнати почала пробиратись імла, а з неї з’явилася зіщулена постать у плащі.
— Як ти дізналась, що я тут? — тихо спитала Вен.
Тіндвіл усміхнулась — це вперше Евенд побачив на її обличчі цей вираз.
— Сейзед про тебе також розповідав, дитино. Гадаю, скоро ми з тобою поспілкуємося віч-на-віч.
Вен ковзнула в кімнату, тягнучи за собою клапті імли, й зачинила віконниці. Закривши собою Евенда від Тіндвіл, дівчина дивилась на гостю з відвертою ворожістю й недовірливістю.
— Навіщо ти сюди прийшла? — суворо спитала Вен.
Террісійка знов усміхнулась.
— Твій король до цього запитання кілька хвилин ніяк додуматися не міг, зате ти негайно взялася до справи. Цікава з вас пара, я вам скажу.
Вен примружилась.
— Утім, мені час іти, — промовила Тіндвіл. — Гадаю, ми поспілкуємося ще, Ваша Величносте?
— Звісно, — відповів Евенд. — Ем-м-м… чи повинен я навчитися щось робити?
— Так, — кинула террісійка, вирушивши до дверей. — Припиніть казати «Ем-м-м».
— Гаразд.
Щойно Тіндвіл відчинила двері, в отворі з’явилася голова Гема. Він негайно помітив, що руки її вільні, але нічого не сказав — певно, вирішив, що Евенд сам її розв’язав.
— Гадаю, на сьогодні досить. Усі вільні, — промовив Евенд. — Геме, будь ласкавий подбати про те, аби пані Тіндвіл знайшлася кімната у палаці? Вона — подруга Сейзеда.
Гем знизав плечима.
— Гаразд, — кивнув він та вийшов.
Тіндвіл, вийшовши з кімнати, навіть не побажала їм доброї ночі. Вен, нахмурившись, поглянула на Евенда. Той мав… спантеличений вигляд.
— Вона мені не подобається, — промовила дівчина.
Евенд, складаючи розсипані столом книжки, усміхнувся.
— Тобі, Вен, з першої зустрічі ніхто й ніколи не подобався.
— Ти сподобався.
— Що зайвий раз доводить, що ти взагалі не розбираєшся в людях.
Вен на це всміхнулася й сама. Підійшовши до столу, вона почала вивчати поглядом обкладинки книжок. Це була доволі нетипова для Евенда література — набагато практичніші речі, ніж те, що він зазвичай читав.
— Як пройшла нарада? — поцікавилась вона. — А то не встигла послухати.
Евенд зітхнув. Розвернувшись, він сів на кришку столу та подивився у темне вітражне вікно в задньому кінці кабінету.
— Гадаю, непогано.
— Я ж казала, їм сподобається твій план. Він не міг їх не зацікавити.
— Гадаю, так, — повторив Евенд.
— Гаразд, — нахмурилась Вен і сіла поруч із королем. — Що таке? Ця жінка щось сказала тобі? І взагалі — що вона хотіла?
— Усього лише поділитися зі мною певним знанням, — пояснив він. — Ти ж знаєш, які ці хранителі — їм тільки дай знайти вільні вуха та почати когось навчати.
— Та знаю, — повільно сказала Вен.
Вона ніколи не бачила, аби Евенд був пригнічений, але він бував розчарованим. У нього було так багато ідей, так багато планів та надій, що вона іноді дивувалася, як він у них усіх не плутається. Вона б сказала, що йому бракує концентрації; а Рін завжди підкреслював, що концентрація рятує злодієві життя. Але мрії Евенда завжди були невіддільною частиною його самого. Вона сумнівалась, що король зможе відмовитися від них. Та вона б цього й не хотіла, бо вона його зокрема за ці мрії і кохала.
— Вони погодилися на мій план, Вен, — промовив Евенд, не відриваючи погляду від вікна. — Навіть, здається, були в захваті від нього, як ти й казала. Але я ніяк не можу припинити думати про те, що їхня пропозиція цього разу була набагато раціональнішою. Вони запропонували укласти союз з однією з армій, запропонувавши їм нашу підтримку в обмін на те, аби мене залишили намісником Лютаделя.