— Так само справедливо, як усе інше, гадаю, — знизала плечима Вен.
— А тебе це не злить? — поцікавився Евенд. — Не засмучує те, що аристократам дісталося так багато, тоді як ти нічого не мала?
— Я про це не думала, — відповіла Вен. — До того ж якщо в аристократів усього було багато, значить, нам було що відбирати. Чому мене повинно хвилювати, звідки вони це взяли? Іноді, коли в мене була їжа, інші злодії мене били та забирали її. То яка різниця, де я взяла ту їжу? Все одно в мене її відібрано.
— Мені от цікаво, — промовив король, — що б сказали політичні теоретики, яких я читаю, якби вони зустрілися з тобою. Гадаю, вони би просто викинули білий прапор.
Вона штурхнула його в бік.
— Досить уже політики. Розкажи мені про Безодню.
— Ну, здається, це було якесь чудовисько — темна і зла потвора, яка майже знищила світ. Пан Всевладар вирушив до Джерела Вознесіння, де здобув силу, яка допомогла йому перемогти Безодню та об’єднати людство. У місті є кілька скульптур, що зображують цю подію.
— Так, але з них усе одно не зрозуміло, як виглядала Безодня, — нахмурилась Вен. — Її зображують як безформну тушу біля ніг Пана Всевладаря.
— Ну, остання людина, яка бачила Безодню, померла рік тому, тож доведеться задовольнитися скульптурами.
— Якщо тільки вона не повернеться, — тихо промовила дівчина.
— Що ти маєш на увазі? — нахмурився Евенд, знов поглянувши на неї, і обличчя його трохи проясніло. — Мало нам двох армій? Я ще маю перейматися долею всього світу?
Вен сором’язливо опустила погляд, і Евенд розсміявся, притуляючи її ще міцніше.
— Ох, Вен. Я знаю, що ти трохи параноїчка; чесно сказати, з огляду на нашу ситуацію, я теж починаю поводитись як параноїк… але, гадаю, якраз про це можеш не хвилюватися. Я не отримував жодних звісток про воскресіння чудовиськ, які тиняються королівством.
Вен кивнула, а Евенд відкинувся назад, вважаючи, певно, що він уже відповів на її запитання.
«Герой Віків помандрував до Джерела Вознесіння, аби перемогти Безодню, — подумала вона. — Але в усіх пророцтвах зазначається, що Герой не міг оволодіти силою Джерела. Він повинен був віддати йому свою силу, аби знищити Безодню.
Рашек вчинив інакше — він забрав силу собі. Хіба це не означає, що Безодня залишилась непереможеною? Чому тоді не було знищено світ?»
— Червоне сонце та коричневі рослини, — промовила Вен. — Це все Безодня наробила?
— Ти досі про це думаєш? — нахмурився Евенд. — Червоне сонце та коричневі рослини? А якого ж кольору вони повинні бути?
— Келсьє розповідав, що колись сонце було жовте, а рослини — зелені.
— Що за дивне видовище.
— Сейзед погоджувався з Келсьє, — сказала дівчина. — Легенди розповідають, що на початку правління Пана Всевладаря сонце змінило колір, а з неба почав падати попіл.
— Що ж, — відповів король, — гадаю, Безодня може мати до цього якийсь стосунок. Але, якщо чесно, я не знаю.
Він кілька секунд помовчав і додав:
— Зелені рослини? А чому ж не фіолетові або блакитні? Так дивно…
«Герой Віків вирушив на північ, до Джерела Вознесіння», — знову подумала Вен.
Вона злегка розвернулась, поглянувши на далекі гори Террісу. Цікаво, чи Джерело Вознесіння досі там?
— Може, тобі вдалося витягнути якусь інформацію в ОрСеура? — поцікавився Евенд. — Щось, що допомогло б нам виявити шпигуна?
— Він розповів мені, що кандри не можуть використовувати алломантію, — знизала плечима Вен.
— Тобто так ти зможеш зрозуміти, хто самозванець? — жваво уточнив Евенд.
— Можливо, — відповіла Вен. — Принаймні можна перевірити Страшка та Гема. Зі звичайними людьми буде важче; хоча, оскільки кандру не можна «гамувати», це може допомогти мені знайти шпигуна.
— Звучить обнадійливо, — промовив Евенд.
Вен кивнула. Злодійці, яка досі жила в ній, цій дівчині-параноїчці, яку Евенд постійно піддражнював, кортіло випробувати алломантію на ньому, перевірити його та побачити, як він реагує на «поштовхи» та «притягування». Вона обірвала свої думки. Він — єдина людина, якій вона могла довіряти. Всіх інших вона точно перевірить, але в Евенді сумніватися вона не має права. Хай краще вона йому повірить і обпалиться, ніж не довірятиме йому.