Рашек пліткує, що я сам ударив Федіка кинджалом, бо тільки ми з Федіком були свідками нічних подій. Хай там як, я мушу зробити вибір. Я повинен визнати, що я не божевільний, бо інакше доведеться визнати, що я таки сам тримав той кинджал.
У якийсь спосіб, знаючи, що думає про це Рашек, мені набагато легше повірити у протилежне.
На наступній сторінці він продовжував нарікати на Рашека, а в кількох наступних дописах навіть не згадував про імлистого духа. Але Вен, прочитавши ці кілька абзаців, була в абсолютному захваті.
«Він зробив вибір, — подумала вона. — І я його маю зробити теж».
Вона ніколи не боялася зійти з розуму, але визнавала у словах Евенда певну логіку. А тепер вона її відкинула. Імлистий дух не був ілюзією, замішаною на постійному стресі та фрагментах щоденника, що засіли в її пам’яті. Він був справжнім. Це не означало, що Безодня от-от повернеться, як і не означало, що Лютаделю загрожує щось надприродне. Але як перше, так і друге цілком могло статися.
Вона відклала цю сторінку до двох інших, де містилася конкретна інформація про імлистого духа, а тоді знову повернулась до читання, намагаючись тепер бути уважнішою.
Армії почали копати траншеї та зводити укріплення.
Еленд, стоячи на міському мурі, дивився, як його план, хоч який би він був непевний, починає втілюватися. Солдати Страффа вкопувалися північніше, беручи під свій контроль канал, який забезпечував найкоротший шлях до Урто — його рідного міста та столиці. Військо Цетта зміцнювало свої позиції на захід від міста, виходячи до каналу Лют-Давн, який вів аж до консервного заводу в Гаверфрексі.
Консервний завод. Його Евенду в місті дуже бракувало. Технологія ця була відносно нова — можливо, почали застосовувати її років п’ятдесят тому — але він про неї читав. Вчені вважали, що головним чином він застосовуватиметься для забезпечення харчовими запасами солдатів, що воюють на кордонах імперії. Ніхто навіть і не думав створювати запаси на випадок облоги — в Лютаделі тим паче. Та і кому взагалі таке могло скочити в голову?
Король бачив, як з обох таборів виходили на патрулювання загони солдатів. Хтось пішов у бік нічийної території, яка розділяла два війська, а інші вирушили на перевірку каналів, мостів, перекинутих через річку Ченнерел та доріг, що вели з Лютаделя. Минуло не так багато часу — а місто було вже цілком оточене. Відрізане від світу та решти невеликого королівства Еленда. Ніхто тепер не міг ані увійти до міста, ані вийти з нього. Очільники армій розраховували на те, що епідемії, голод та інші послаблювальні фактори зрештою поставлять Еленда на коліна.
Облога Лютаделя почалась.
«Це добре, — подумав він. — Аби мій план спрацював, вони повинні повірити, що я в розпачі. Вони повинні повірити, що я справді хочу стати їхнім союзником, і щоб ніхто з них навіть не подумав, що я можу паралельно домовлятися з їхнім суперником».
Раптом Еленд помітив, як хтось підіймається до нього сходами. То був Кривоніг. Генерал, кульгаючи, підійшов до Еленда, який самотньо стояв на стіні.
— Вітаю, — промовив Кривоніг. — Схоже, ти отримав повноцінну облогу.
— От і добре.
— Гадаю, завдяки цьому ми виграємо трохи часу, — вів далі Кривоніг, а тоді поглянув на Евенда одним зі своїх знаменитих поглядів. — Ех, хлопче, краще б тобі з цим усім впоратися.
— Я знаю, — прошепотів Евенд.
— Ти все зав’язав на собі, — продовжив генерал. — Зібрання не зможе зняти облогу, поки ти офіційно не зустрінешся зі Страффом, а ті двоє королів, найімовірніше, не захочуть ні з ким зустрічатися, окрім тебе. Усе впирається в тебе. Становище якраз для короля, якщо тільки він добрий король.
Кривоніг замовчав. Евенд продовжував дивитися на ворожі армії під мурами міста. Його досі непокоїли сказані террісійкою Тіндвіл слова.
«Еленде Венчере, ваш народ вважає вас дурнем…»
Поки що ніхто з королів не відповів на прохання Евенда про зустріч — хоча команда була впевнена, що незабаром відповіді надійдуть. Його вороги хочуть, аби король трошки понервував. Тим часом Зібрання скликало нове засідання, на якому вони, певно, намагатимуться відмовитися від проголосовано! на минулій зустрічі постанови. Але Евенд вигадав гарний привід не приходити туди.
Він поглянув на Кривонога.
— Скажи-но, Кривоноже, а чи добрий з мене король? По-твоєму.
Генерал подивився на нього, й Евенд помітив у його очах блиск суворої мудрості.