Коли ті двоє затихли, вона присіла, тримаючи в одній руці ціпок, а другою спираючись на вологу від імли бруківку. 3-імли-народжений тримався від неї віддалік, і Вен помітила в його погляді нерішучість. Володіти силою — не обов’язково означає вміти нею користуватися, а його дві найбільших переваги — раптовість і атій — були вже зведені нанівець.
Він відвернувся, «притягнув» з бруківки жменю монет і жбурнув їх. Ні, не у Вен — в ОрСеура, який досі стояв на виході з провулка. 3-імли-народжений, очевидно, сподівався, що дівчина, хвилюючись за свого слугу, відволічеться і йому, можливо, вдасться втекти.
Він помилявся.
Не звертаючи уваги на монети, Вен кинулась уперед. За мить ОрСеур закричав від болю — в його шкіру впилися десятки монет, — і Вен жбурнула свій ціпок просто в голову супернику. Щойно зброя відірвалась від її пальців, її атієва тінь зробилася чітка та єдина.
3-імли-народжений пригнувся, легко уникнувши удару. Але цей рух відволік його достатньо, аби Вен встигла завершити свій стрибок. Їй слід було атакувати дуже швидко; доза атію, яку вона проковтнула, була надзвичайно мала. Він швидко вигорить. А коли він вигорить — їй не буде як захищатися. Її суперник отримає тотальну перевагу. Він…
Її переляканий опонент замахнувся кинджалом. І цієї миті його атій скінчився.
Хижацькі інстинкти Вен змусили її реагувати моментально і вона вдарила кулаком. Нападник підняв руку, намагаючись заблокувати її удар, але вона передбачила, що він збирається робити, і змінила напрямок удару — він поцілив чоловіку просто в обличчя. А тоді ватяними пальцями підхопила його скляний кинджал, перш ніж він упав і розбився. Вен випрямилась і ударом кинджала простромила шию суперника.
Той мовчки впав.
Вен стояла, відхекуючись, довкола неї лежали мертві найманці. На якусь мить вона відчула приголомшливу силу. Атій робив її непереможною. Вона могла уникнути будь-якого удару, вбити будь-якого ворога.
Її атій теж вигорів.
Раптом усе довкола зробилося бляклим. Вен знову відчула біль у боку, вона закашлялась і крекнула. На тілі дівчини були величезні садна. Можливо, навіть ребра зламала.
Але вона знову перемогла. І то — ледве-ледве. А що б було, якби програла?
Що, якби вона була недостатньо обережна? Або билася недостатньо вправно?
Евенд би точно помер.
Вен зітхнула та підняла голову. Він досі був тут — стояв і дивився на неї з даху. Попри те що вона вже з пів десятка разів ганялась за ним протягом останніх кількох місяців, упіймати його Вен так і не зуміла. Але нічого, однієї ночі вона зажене його в глухий кут.
Але не сьогодні. У неї вже не залишилося сил. А насправді вона навіть трохи остерігалася, що він її зараз просто вб’є.
«Але він мене врятував, — подумала вона. — Якби я підійшла занадто близько до того прихованого з-імли-народженого, я б загинула. Він би запалив атій — а я б і не знала, і в підсумку отримала би кинджал у груди».
Наглядач стояв на даху ще кілька секунд — як завжди, оповитий хмарами імли. А тоді розвернувся, стрибнув кудись і розчинився в ночі. Вен не збиралася його переслідувати; вона мусила зайнятися ОрСеуром.
Дівчина підійшла до нього і завмерла. Його непримітне тіло — убране в одежі слуги — добряче постраждало від монет, з численних ран текла кров.
Він підняв до неї очі.
— Що? — спитав слуга.
— Не знала, що в тебе є кров.
— Ви, певно, не знали, що мені й боляче буває, — фиркнув ОрСеур.
Вен хотіла було відповісти, але завагалася. Сказати по правді — вона ніколи навіть не замислювалася над цим. Аж раптом вона розізлилась на себе.
«Яке право ця істота має мені дорікати?»
Але ОрСеур усе-таки довів свою користь.
— Дякую, що кинув мені флакон, — промовила вона.
— То був мій обов’язок, пані, — прохрипів ОрСеур, коли дівчина потягнула його зранене тіло на узбіччя провулку. — Пан Келсьє доручив мені вас захищати. А я завжди виконую Контракт.
«А, ну так. Всемогутній Контракт».
— Ти зможеш іти?
— Заледве, пані. Монети перебили кілька кісток. Мені знадобиться нове тіло. Можливо, одного з убивць?
Вен нахмурилась. Вона озирнулася на трупи, і від їхнього вигляду їй закрутило шлунок. Дівчина їх усіх убила, усіх вісьмох, з безжальною ефективністю, якої і вчив її Келсьє.
«Ось хто я така, — подумала вона. — Вбивця, як і ці восьмеро. Усе сталося так, як і мало статися. Хтось повинен захистити Еленда».