— Принаймні поки що цього достатньо, аби обманути людей, — відповіла жінка.
— Обманути людей?
— Звісно. Ви ж не вирішили, що це вже все, чи не так?
— Ну…
Тіндвіл здивовано підняла брову.
— Ви гадали, що кількох занять вистачить? Та ми ще навіть не почали. Ви для них досі дурень, Еленде Венчер — хоча більше на нього й не схожі. На щастя, цей наш маскарад допоможе нам трохи виправити те, що ви встигли сотворити зі своєю репутацією. Але в будь-якому разі нам доведеться ще багато позайматися, перш ніж я дозволю вам спілкуватися з людьми та знатиму, що ви не осоромитесь.
Еленд зашарівся.
— Та що ти таке… — і раптом сам себе обірвав. — Хоча б скажи, чого ти мене плануєш навчати.
— Ну, передовсім вам слід навчитися ходити.
— А що, я ходжу якось не так?
— Та заради забутих богів! Так! — весело вигукнула Тіндвіл, хоча на вустах її не було навіть натяку на усмішку. — І над тим, як ви говорите, слід попрацювати. Ну, і звісно, треба виправити те, що ви не вмієте як слід тримати в руках зброю.
— Але я трохи займався, — заперечив Еленд. — Спитай Вен — я врятував її з палацу Пана Всевладаря у ніч Краху!
— Це я знаю, — відповіла террісійка. — І, судячи з того, що я чула, ви дивом вижили. На щастя, там була ця дівчина, і було кому битися. Ви, вочевидь, дуже покладаєтеся на неї в таких речах.
— Вона — з-імли-народжена.
— Це не виправдання жалюгідному браку вашої вправності, — знизала плечима Тіндвіл. — Ви не можете завжди покладатися на жінку в питанні вашого захисту. Не тільки тому, що це соромно, але й тому, що ваш народ — і ваші солдати — очікуватимуть, що ви будете битися пліч-о-пліч із ними. Я сумніваюся, що ви колись станете таким лідером, який поведе своє військо в атаку на ворога, але ви повинні принаймні бути здатні захистити себе, якщо на вас нападуть.
— То що, мені почати тренуватися разом з Вен і Гемом?
— Боги з вами, ні! Ви що, не розумієте, наскільки це буде жахливо, якщо хтось побачить, як вас перемагають на тренуваннях? — похитала головою Тіндвіл. — Ні, ми будемо вас тренувати таємно, і цим займеться фахівець із дуелей. За кілька місяців ми навчимо вас поводитися з ціпком і мечем. Залишається сподіватися, що ця невелика облога протриває достатньо часу, поки не почнеться битва.
Евенд знову почервонів.
— Ти весь час говориш зі мною зверхньо. Так, ніби для тебе я взагалі не король, а якийсь намісник.
Тіндвіл нічого не відповіла, але її очі задоволено заблищали.
«Це ти сказав, а не я», — читалося на її обличчі.
Евенд почервонів іще сильніше.
— Можливо, ви зможете навчитися бути королем, Евенде Венчере, — промовила террісійка. — А поки не навчитеся, вам слід навчитися хоча б удавати з себе короля.
Розлючений Евенд хотів було щось їй відповісти, але хтось постукав у двері.
— Увійдіть, — обернувся король, скреготнувши зубами.
Двері відчинились, і зайшов капітан Дему. Його молоде обличчя променіло радістю.
— Є новини. Я…
Він застиг на місці.
— Ну? — підняв голову Евенд.
— Я… ем-м-м…
Дему затнувся, та, поглянувши на Евенда, повів далі:
— Мене прислав Гем, Ваша Величносте. Він каже, прибув посланець від одного з королів.
— Справді? — пожвавішав Евенд. — Від лорда Цетта?
— Ні, Ваша Величносте. Це посланець від вашого батька.
— Скажи Гему, — нахмурився король, — що я скоро прийду.
— Слухаюсь, Ваша Величносте, — промовив Дему, виходячи з кабінету. — До речі, мені дуже подобається ваш мундир, Ваша Величносте.
— Дякую, Дему, — усміхнувся Евенд. — Ти часом не знаєш, де це леді Вен? Я її цілий день не бачив.
— Гадаю, вона у своїх покоях, Ваша Величносте.
«У своїх покоях? Вона ж туди взагалі не зазирає. Може, захворіла?»
— Накажете покликати її? — спитав Дему.
— Ні, дякую, — відповів король. — Я сам до неї зайду. Передай Гему, щоби подбав про посланця.
Дему кивнув і вийшов.
Евенд обернувся до Тіндвіл — жінка стояла, задоволено усміхаючись. Король пройшов повз неї та схопив зі столу свій записник.
— Я збираюся навчитися не просто вдавати короля, але й бути ним, Тіндвіл.
— Побачимо.
Евенд пронизливо подивився на террісійку, в її одежах і з прикрасами.
— Попрактикуйте цей погляд, — зауважила Тіндвіл, — і все у вас вийде.
— Та невже ж у цьому вся справа? — спитав Евенд. — У погляді та одязі? Саме це робить людину королем?
— Звичайно, ні.
Він зупинився біля дверей і озирнувся.