— То що тоді? Як, по-твоєму, що робить з людини доброго короля, Тіндвіл з Террісу?
— Довіра, — відповіла вона, зазираючи Евенду просто в очі. — Добрий король — це той, кому довіряє його народ, і той, хто заслуговує на цю довіру.
Евенд кивнув.
«Чудова відповідь», — визнав він, а тоді відчинив двері та пішов шукати Вен.
17
Якби тільки релігія Террісу та віра в Очікування не поширились межи люди.
Мірою того як Вен знаходила у щоденнику дедалі більше фрагментів, які їй хотілося б виділити та запам’ятати, стосів сторінок ставало дедалі більше. Що говорилося у пророцтвах про Героя Віків? Звідки автор щоденника знав, куди йому йти, і що, на його думку, він мусив робити, дійшовши до пункту призначення?
Нарешті, розвалившись у безладі кімнати — стоси сторінок вона розклала в різні боки, аби не змішалися, — Вен мусила визнати неприємний факт. Їй доведеться почати записувати.
Зітхнувши, дівчина підвелась, перетнула кімнату, переступаючи через купи паперу, та підійшла до письмового столу. Вона ніколи раніше його не використовувала, навіть скаржилась на це одоробало Еленду. Мовляв, навіщо їй взагалі письмовий стіл?
Принаймні так вона вважала. Вен узяла перо та маленьку чорнильницю, пригадуючи часи, коли Рін учив її писати. Йому швидко набридло дивитися на її закарлюки, і він почав нарікати на те, що вона змарнувала забагато дорогих чорнил та паперу. Читати він її навчив, адже Вен потрібно було розуміти контракти та вдавати з себе аристократку, а письмо він вважав не настільки необхідним. І Вен загалом поділяла його думку.
Але, як виявилось, письмом користуються не тільки писарі. Еленд, наприклад, завжди робить якісь нотатки; Вен часто дивувалась, наскільки швидко він уміє писати. Як він так легко виписує ці літери?
Дівчина схопила кілька чистих аркушів паперу та повернулась до стосів сторінок. Вона сіла, схрестивши ноги, та відкрутила кришку чорнильниці.
— Пані, — зауважив ОрСеур, який і надалі лежав, поклавши голову на лапи, — ви ж розумієте, що не стали сідати за письмовий стіл і влаштувалися на підлозі?
— І що? — підняла голову Вен.
— Ну, письмові столи якраз і створені для того, аби на них писати.
— Але потрібні мені папери тут.
— Гадаю, папери можна і перенести. А якщо вони виявляться занадто важкими, ви завжди можете запалити п’ютер і додати собі сили.
Вен поглянула на його задоволену морду та обмокнула в чорнило кінчик пера.
«Ну, принаймні це вже не звична його неприязнь».
— Мені на підлозі зручніше.
— Якщо ви так кажете, пані, я не можу вам не вірити.
Вона завмерла на мить, намагаючись зрозуміти, чи він її знову дражнить.
«З цієї клятої собачої мордяки нічого не зрозуміти», — подумала дівчина.
Зітхнувши, Вен нахилилась над аркушем паперу та почала виводити перше слово. Вона кожнісіньку лінію намагалася писати чітко, не розмазуючи чорнило, а також зупинялася час від часу, промовляючи слово в голос та намагаючись зрозуміти, з яких літер воно складається. Не встигла дівчина написати й кількох речень, як у двері хтось постукав. Вен підняла голову та нахмурилась. Кого це ще принесло?
— Увійдіть! — крикнула вона.
Чути було, як в іншій кімнаті відчинилися двері.
— Вен? — покликав її голос Евенда.
— Я тут, — озвалася дівчина, знову повертаючись до паперів. — Чого стукав?
— Ну, а раптом ти переодягаєшся? — сказав він, заходячи.
— І що такого? — спитала Вен.
— Два роки минуло, — засміявся Евенд, — а особистий простір для тебе досі в дивину.
Вен підняла на нього очі.
— Ну, я просто…
На якусь коротку мить їй здалося, що перед нею стоїть хтось інший. Інстинкти спрацювали швидше за розум, і вона рефлективно відкинула перо, відстрибнула та запалила п’ютер.
Але потім завмерла.
— Що, змінився? — поцікавився Еленд, розвівши в боки руки, аби вона могла краще роздивитися його зовнішній вигляд.
Вен, приклавши руку до грудей, здивовано позадкувала та наступила на один зі стосів. Це був Еленд — але й не він. У блискуче пошитому білому мундирі він виглядав зовсім інакше, ніж у своїх звичних штанах та куртці. Набагато більш владно. Більш по-королівськи.
— Ти підстригся, — сказала вона, повільно обходячи довкола нього та уважно вивчаючи поглядом короля.
— Ідея Тіндвіл, — відповів той. — Як тобі?
— Менша імовірність, що тебе схоплять за волосся під час битви, — сказала дівчина.