Зейн почав опускатися. Але він схопив свій капшук, не даючи йому розірвати тканину, і «відштовхнувся» від її капшука. Зависнувши у повітрі — Вен якраз «штовхала» його вниз, його власний «поштовх» підіймав його вгору. А оскільки він зависнув, «поштовх» Вен раптом відкинув її назад.
Вен відпустила Зейна і почала опускатися нижче. Втім, Наглядач не дав собі впасти. Він «штовхнув» своє тіло в повітря та почав віддалятися — при цьому не торкаючись ногами ані дахів, ані бруківки.
«Він спробував жбурнути мене на землю, — подумала Вен. — Перший, хто падає, — програв? Так виходить?»
Продовжуючи перекидатися, Вен розвернулась у повітрі. Обережно «потягнувши» капшук, вона жбурнула його на землю та «штовхнула» себе вгору.
Вона на льоту «підтягнула» собі до рук капшук, а тоді стрибнула за Зейном, відчайдушно намагаючись його впіймати. У темряві Лютадель видавався чистішим, ніж упродовж дня. Не було видно ані брудних від попелу будівель, ані темних заводів, ані диму кузень. Довкола неї мовчазними монолітами височіли порожні твердині старовинних аристократських домів. Деякі з цих величних будівель дісталися біднішим аристократам, а інші віддали під державні установи. Решта — після того, як їх було сплюндровано за наказом Евенда — так і стояли порожні, їхні брудні вікна були темні, а на їхні склепіння, статуї та фрески ніхто вже не звертав уваги.
Вен ніяк не могла зрозуміти, чи Зейн навмисне скеровував її до замку Гастінгів, чи це вона його туди загнала. Так чи інак, коли Зейн помітив, що дівчина вже близько, і кинув у її бік жменю монет, над ними уже височіла велетенська конструкція.
Вен обережно «відштовхнулась». Звичайно, щойно вона торкнулась монет, Зейн запалив сталь та посилив свій «поштовх». Якби вона «штовхала» сильніше, імпульс його атаки точно б завалив її назад. Утім, вона змогла відбити монети убік.
Зейн знову негайно «відштовхнувся» від її капшука з монетами, і кинувся на один із мурів замку Гастінгів. Але Вен була готова до цього. Запаливши п’ютер, вона схопила капшук двома руками та розірвала його навпіл.
Монети полетіли розсипом, падаючи на землю під дією імпульсу «поштовху» Зейна. Вибравши одну з них, дівчина «відштовхнулась» від неї, підіймаючись у повітря. Вен обернулась обличчям до неба, і її посилений оловом слух почув, як монети дзвінко вдарилися об бруківку далеко під нею. Доступ до монет у неї залишається, але при цьому вона не зобов’язана тягати їх на своєму тілі.
Вен злетіла у бік Зейна, ліворуч від неї в імлі височіла одна з веж замку. Твердиня Гастінгів була однією з найкрасивіших в усьому місті. У центрі її розташовувалась велика башта — висока, масивна, широка — з залою для балів на самій верхівці. На однаковій відстані від центральної вежі височіли шість менших веж, кожна яких була об’єднана з головною товстим муром. Будівля була витончена та велична. Дівчині здавалося, що саме тому Зейн її сюди й заманив.
Вен дивилась на Наглядача — той опинився тепер занадто далеко від свого якоря, і його «поштовх» втрачав силу. Він крутнувся просто у неї над головою — темна постать у вирі імли, що досі так і не досягла висоти замкової стіни. Вен різко смикнула до себе кілька монет, «підтягнувши» їх на випадок, якщо вони їй раптом знадобляться. Зейн рвонув у її бік, і дівчина автоматично «відштовхнулась» від монет у його кишені, а потім збагнула, що, певно, саме цього він і хотів: це підкинуло його вгору, тоді як вона почала опускатись униз. Вен, падаючи, відпустила його монети та невдовзі пролетіла повз групу монет, які вона «підтягнула» в повітря з землі. Дівчина «притягнула» одну з них собі в руку, потім «відштовхнулась» від іншої, пославши її у стіну.
Вен кинуло убік. Зейн зі свистом пролетів повз неї крізь імлу. Невдовзі він з’явився знову — певно, завдяки монеті внизу — та жбурнув у неї дві жмені монет.
Дівчина крутнулась, знову ухиляючись від монет. Вони пролетіли зовсім поруч, і Вен почула, як кілька з них дзенькнули об щось в імлі у неї за спиною. Ще одна стіна. Вони з Зейном зійшлися в поєдинку між двома зовнішніми вежами замку; стіни обабіч недалеко від них сходилися кутом на центральній вежі. Вони билися біля вершини трикутника, утвореного замковими стінами.
Зейн кинувся до неї. Вен спробувала компенсувати його своєю вагою, але негайно зрозуміла, що більше не тримає жодної монети. А він «відштовхувався» від чогось у себе за спиною — від тієї монети, яку дівчина перед тим запустила у стіну. Вона «відштовхнулась» і полетіла вгору, намагаючись уникнути зіткнення, але він, змінивши напрямок польоту, кинувся за нею.