Сейзед зупинився. Він вийшов до центрального каналу, одного з головних шляхів, що вели до Лютаделя. Човнів на воді не було видно; нині мандрівники траплялися рідко, навіть рідше, ніж за часів Останньої Імперії, тоді як грабіжників стало значно більше. Поки мчав до Лютаделя, Сейзед обігнав кілька банд.
А самотніх подорожніх і взагалі не було. Набагато легше було зустріти військові загони — і, судячи з того, що попереду підіймався в повітря дим від кількох десятків багать, якраз на чиєсь військо він і натрапив. Воно отаборилося якраз між ним та Лютаделем.
Сейзед ненадовго замислився — довкола нього почали кружляти пластівці попелу. Була якраз обідня пора; будь-яка армія має вартових та розвідників, а значить, обійти табір буде дуже важко. А оскільки сталепам’яті його були порожні, втекти від переслідувачів він не зможе.
Військо на відстані тижня ходу від Лютаделя… Чиє це військо, яку загрозу воно становить? Його цікавість, притаманна вченим, спонукала його знайти зручну точку, з якої усе можна буде роздивитися. Вен і всім іншим знадобиться інформація, яку йому вдасться зібрати.
Ухваливши для себе це рішення, Сейзед знайшов порослий високими осиками пагорб. Залишивши свою торбу біля підніжжя дерева, він витягнув залізопам’ять і почав її заповнювати. Відчувши знайому легкість, він завиграшки видерся на верхівку тоненького деревця — тіло його зробилося таке легке, що він піднявся, майже не докладаючи зусиль.
Опинившись на самій верхівці, Сейзед сягнув своєї оловопам’яті. Картинка перед його очима зробилася звично розмита по боках, але завдяки посиленому зорові він зумів детально розгледіти велике військо, що стало табором у долині попереду.
Сейзед не помилився — це справді була армія. Але помилявся, вважаючи, що вона складається з людей.
— Заради забутих богів… — прошепотів він, від подиву ледве не звалившись з дерева.
Армія, яку він бачив, була організована максимально примітивно. Ніяких наметів, ніяких транспортних засобів, навіть коней не було. Лише сотні величезних багать, біля кожного з яких юрмилися якісь постаті.
Ці постаті були темно-синього кольору і дуже відрізнялися розмірами. Якісь із них були заввишки в півтора метра, а деякі сягали метрів трьох, а то й більше. Усі вони належали до одного і того самого виду — і Сейзед чудово знав, що це за вид. Колоси. Ці створіння — хоча і дуже схожі на людей — ніколи не припиняли рости. З віком вони ставали дедалі більшими, аж поки їхні серця не відмовлялися ганяти кров по настільки великих тілах.
І тоді вони вмирали, вбиті прокляттям власного зросту.
Але перш ніж померти, вони ставали дуже великими. І дуже небезпечними.
Сейзед зістрибнув з дерева, зробивши своє тіло достатньо легким, аби приземлитися без проблем. Поквапливо пошукавши в торбі міднопам’ять, він знайшов потрібну та, застібнувши її на лівому передпліччі, видерся назад на дерево.
Там він швидко прогортав покажчик. Десь у нього були нотатки, які він робив, читаючи книгу про колосів — пригадується, він тоді намагався з’ясувати, чи ці створіння мають якусь релігію. А потім йому прочитали цю книгу вголос, аби він зміг внести її до міднопам’яті. Звісно, книжку він також запам’ятав, але утримування в пам’яті такого обсягу інформації, зіпсує…
«Ось», — подумав він, знайшовши потрібні нотатки.
Сейзед витягнув їх із міднопам’яті та все пригадав.
Тіла більшості колосів не витримували більш як двадцять років. «Старші» створіння часто сягали майже чотирьох метрів заввишки й були кремезні та могутні. От тільки мало хто з них стільки жив — і не лише через те, що не витримувало серце. Річ у тім, що їхнє суспільство — якщо його можна так назвати — було надзвичайно жорстоким.
Аж виявилося, що його захоплена цікавість сильніша за страх, і Сейзед, знову посиливши свій зір за допомогою олова, почав вивчати поглядом тисячі людиноподібних істот, намагаючись отримати візуальні підтвердження прочитаному в книзі. Побачити бійки у їхньому таборі було зовсім неважко. Там і тут біля багать чубилися; найцікавішим було те, що билися зазвичай колоси приблизно одного розміру. Сейзед ще посилив свій зір — міцніше схопившись при цьому за стовбур дерева, аби не проблюватися — і спробував роздивитися колоса детальніше.