«Він у цьому одязі справді має владний вигляд», — подумала Вен, сидячи у м’якому кріслі, в якому Еленд зазвичай читав.
На підлозі біля неї спокійно лежав ОрСеур. Дівчина досі не знала, що думати про зміни, які відбулися з Елендом. Вона розуміла, що зміни ці були великою мірою візуальними — новий одяг, нова зачіска, — але, здавалося, почав змінюватися і він сам. Стояв король тепер рівніше, тон його був більш владний; він навіть почав тренуватися з дуельним ціпком та мечем.
Вен поглянула на Тіндвіл. Статечна террісійка сиділа у твердому кріслі в кінці кімнати й спостерігала за нарадою. Сиділа вона ідеально рівно, і у своєму пістрявому вбранні була схожа на справжню леді. Вона не сиділа, підігнувши під себе ноги, як зазвичай робила Вен, і не носила штанів.
«Що в ній такого? — думала Вен. — Я протягом року намагалася змусити Еленда почати тренуватися з мечем. А Тіндвіл тут пробула менше місяця, а вже його запрягла у тренування».
Але чому Вен було так прикро? Не міг же Евенд змінитися аж так сильно, правда? Дівчина все намагалася змусити замовкнути ту маленьку частинку її єства, яка боялась, що цей новий, упевнений в собі та гарно вбраний воїн на королівському троні виявиться зовсім не тим чоловіком, якого вона покохала.
А що, як Вен більше не буде йому потрібна?
Евенд продовжив розмовляти з Гемом, Доксом, Кривоногом та Бризом, а дівчина ще сильніше втиснулась у крісло.
— Я боюся, — сказав Доксон, — що якщо ви увійдете до ворожого табору, то звідти вже не вийдете.
— Тільки якщо мій план взагалі провалиться, — відповів Евенд. — Але якщо все спрацює і я переконаю батька, що ми на його боці, він дасть мені повернутися. Я не мав можливості занурюватися у політичні питання при дворі, коли був молодшим. Зате маніпулювати своїм батьком я навчився. Я знаю Страффа Венчера — і знаю, що зможу його перемогти. Крім того, він не хоче, аби я помер.
— Чи можемо ми бути в цьому впевнені? — спитав Гем, чухаючи підборіддя.
— Так, — відповів Евенд.
— Зрештою, Страфф не послав по мою душу найманих убивць, а Цетт — послав. І це розумно, адже на кого Страффу залишити Лютадель, як не на свого сина? Він гадає, що я дурень і він може мене контролювати, — хай думає, що він зможе змусити мене здати йому Лютадель. Я його переконаю, що не становлю небезпеки, та зможу підбити атакувати Цетта.
— Ну… він діло каже, — зауважив Гем.
— Так, — погодився Доксон, — але як нам знати, що Страфф просто не візьме короля у заручники та не спробує шантажем пробитися до Лютаделя?
— Про Цетта не забувайте, — нагадав Евенд. — Батько нізащо не підставиться під удар у спину.
— Але якщо у нього будеш ти, мій любий друже, — промовив Бриз, — йому навіть не доведеться штурмувати місто — він просто змусить нас відчинити брами.
— Буде наказ, згідно з яким я спершу повинен буду померти, — відповів король. — Для цього я і створив Зібрання. У цього органу є повноваження обирати нового короля.
— Але навіщо? — спитав Гем. — Навіщо цей ризик, Еле? Може, трохи почекаємо і спробуємо переконати Страффа зустрітися з тобою на нейтральній території?
— Ви повинні послухатися мене, Геме, — зітхнув Еленд. — Облога чи не облога — ми не можемо просто сидіти й чекати. У такому разі ми або з голоду повмираємо, або одна з цих армій наважиться припинити облогу та піти на штурм у надії швидко прорватися за стіни міста, а потім за допомогою них оборонятися від іншого війська. Це їм легко не дасться, але імовірність така існує. І якщо ми не зіштовхнемо королів лобами, це точно станеться.
У кімнаті запала тиша. Усі повільно обернулися до Кривонога, і той кивнув. Він погодився.
«Чудова робота, Еленде», — подумала Вен.
— Хтось повинен зустрітися з моїм батьком, — промовив король. — І це повинен бути я. А потім я спробую переконати Цетта, що хочу союзу з ним. А коли вони нарешті накинуться один на одного — причому кожен вважатиме, що ми саме на їхньому боці, — ми просто підемо з поля бою, а вони хай рубаються. У переможця вже не вистачить сил на те, аби захопити місто!
Гем із Бризом закивали головами.
— Теоретично — добрий план, — з сумнівом промовив Доксон, — але пертися у ворожий табір без солдатів? Це абсолютно нерозважливо.
— Розумієте, — пояснив Еленд. — Я вважаю, що це — наша перевага. Мій батько свято вірить у контроль та домінування. Якщо я піду до його табору, то таким чином ніби скажу йому, що визнаю його владу наді мною. Я здаватимуся слабким, і він вирішить, що я нікуди від нього вже не подінуся. Звісно, це ризик, але якщо я цього не зроблю, ми помремо.