— Поки ти не встиг нічого сказати, я нікого не кусала, — мовила вона, коли він з’явився на порозі. — Навіть не подряпала. Тільки порвала їм штани. І мушу додати, звідти далеко не трояндами несло.
Біля дверей зринуло перестрашене обличчя.
— А, пане Вортін, — мовив Морква. — Тут усе в порядку. Вони, схоже, все кинули.
Діамантовий купець вражено на нього витріщився.
— Але вони взяли заручника…
— Вони визнали, що припустилися помилки, — відповів на те Морква.
— І… я ще чув якесь гарчання… схоже на вовче…
— А, так, — сказав Морква. — Ви знаєте, як воно, буває, злодії чогось не поділили… — ніяке це не пояснення, але тон Моркви навіював протилежне, тож пана Вортіна така відповідь влаштовувала ще п’ять хвилин після того, як Морква з Анґвою пішли.
— Що ж, нічогенький початок дня, — мовив Морква.
— Так, дякую, що запитав, я в порядку, — сказала на те Анґва.
— Одразу видно користь від нашої служби.
— Тільки зачіска трохи прим’ялася, і ще одна сорочка в смітник.
— Так тримати.
— Іноді мені здається, ти мене не слухаєш, — зауважила Анґва.
— Радий чути, — відповів Морква.
Вся Варта була в зборі. Ваймз глянув на море облич.
«Люди добрі, — думав він. — Скільки їх у нас тепер? Ще кілька років тому вартових можна було порахувати на пальцях руки сліпого різника, а тепер…»
Ще кілька доходять!
Він схилився до капітана Моркви.
— Хто всі ці люди?
— Вартові, сер. Ви їх призначили.
— Хіба? Я деяких навіть в очі не бачив!
— Ви підписували документи, сер. І ви щомісяця виписуєте зарплатні рахунки. Коли руки доходять.
У його голосі вчувались нотки докору. У Ваймза був свій метод ведення документації: він її не торкався до тих пір, поки на нього хтось не гримав і заодно допомагав розібратися зі стосами документів.
— Але як вони доєдналися?
— Як завжди, сер. Склали присягу й отримали шоломи…
— Гей, та це ж Редж Шкарбан! Він зомбі! Він вічно розвалюється!
— Дуже важлива персона у громаді немертвих, сер, — зауважив Морква.
— Але як так вийшло, що він доєднався?
— Минулого тижня він прийшов до нас зі скаргою, що Варта буцімто не дає спокою якимось привидам, сер. У ньому було стільки, ем, пристрасті. Тож я переконав його, що Варті саме бракує вузькопрофільних знань, і так він доєднався, сер.
— Тепер жодних скарг?
— Вдвічі більше, сер. І всі вони від немертвих, сер, і всі на пана Шкарбана. Дивина та й годі.
Ваймз скоса зиркнув на капітана.
— Його це дуже зачіпає, сер. Він каже, що немертві, виявляється, просто не розуміють усіх труднощів патрулювання в багатоживному суспільстві, сер.
«Люди добрі, — думав Ваймз, — я б так само вчинив. Але тільки тому, що я не добра людина. А Морква добрий, настільки добрий, що йому можна медалі за це давати, він би не посмів…»
А ще він знав, що ніколи не дізнається. За невинним поглядом Моркви ховалися сталеві двері.
— Це ти його найняв, правда?
— Аж ніяк, сер. Ви його найняли, сер. Ви підписали розпорядження про його вступ, обмундирування і патрулювання, сер.
Ваймз знову згадав купу паперів, підписаних нашвидкуруч. Але він їх точно підписав, і їм справді бракувало людей. Це мусив бути він…
— Між іншим, будь-хто зі званням сержанта і вище має право наймати, сер, — кинув Морква, ніби читаючи його думки. — Це зазначено в Загальних положеннях. Сторінка двадцять два, сер. Прямо під плямою від чаю.
— І скількох же ти… найняв?
— О, всього пару людей. Але нам досі бракує рук, сер.
— То через Реджа. В нього вічно відвалюються руки.
— Може, скажете їм пару слів, сер?
Ваймз глянув на зібране… так би мовити, збіговисько. Іншого слова не було. Тобто було, і чимало, але не гоже їх тут використовувати. Великі, приземкуваті, тлусті. Тролі з лишайником, бородаті ґноми, глиняна постать ґолема констебля Дорфла, що нависала згори, немертві… він до сих пір був не до кінця певний, чи під цей термін підпадає капрал Анґва, кмітлива дівчина і за потреби дуже корисна вовчиця. «Безпритульники й приблуди», — сказав якось Колон. Безпритульники й кляті приблуди, бо нормальні люди не стають копами.
Формально на всіх була уніформа, тільки в кожного різна. Просто всіх зігнали до арсеналу підібрати щось на себе, і, як результат, перед ними стояв ходячий історичний експонат: «Еволюція шоломів дивацької форми».