— Чотири долари, — повторив він. — Я навіть не встиг його випробувати!
— ВОНО Б ВАМ НІЧОГО НЕ ДАЛО, — сказав Смерть, погладжуючи чоловіка по плечу, що вже потрохи зникало. — АЛЕ ЯКЩО ПОГЛЯНУТИ НА ЦЕ З ІНШОГО БОКУ, ВОНО ВАМ БІЛЬШЕ НЕ ЗНАДОБИТЬСЯ.
— Що, більше ніякої лупи? — запитав уже майже прозорий Сніжок, який стрімко зникав.
— НІКОЛИ, — відповів Смерть. — РУЧАЮСЯ.
Командор Ваймз біг присмерковими вулицями, намагаючись на ходу пристебнути нагрудні лати.
— Гаразд, Смішинко, що відбувається?
— Подейкують, хапонець убив когось, сер. У Скандальному провулку зібралося юрбище, і в мене це викликає недобрі передчуття. Я була на посту і подумала, що вам варто сказати, сер.
— Правильно!
— Але ніде не могла знайти капітана Моркву, сер.
Слова тонким написом в’їлися їдким чорнилом у книзі Ваймзової душі.
— О, боги… Хто ж залишився за старшого?
— Сержант Щебінь, сер.
Ґномині на мить здалося, що вона стоїть на місці. Командор Ваймз перетворився на розмиту пляму, що стрімко розчинялася вдалині.
Зі спокійним виразом того, хто послідовно виконує свій обов’язок, Щебінь вхопив якогось чоловіка і почав гамселити ним решту людей. Коли простір довкола нього розчистився, а неподалік скімлила купка бунтівників, він видерся на неї і приклав до рота руки ківшиком.
— Слухайте мене, ви, люди!
Троль, що кричить як різаний, завиграшки перекричить галасливих бунтівників. Привернувши до себе їхню увагу, він витягнув з-за нагрудника сувій і помахав ним у себе над головою.
— То є Закон про бунт, — оголосив він. — Знаєте, шо він означаї? Він означаї, шо коли я його зачитаю, а ви не рос…роз… не здриснете, Варта може застосувати смертельну силу, поняли?
— А зараз ви що застосували? — простогнав хтось з-під його лапищ.
— То ви допомагали Варті, — сказав Щебінь, переступивши з ноги на ногу.
Він розгорнув сувій.
Незважаючи на бійки, що котились провулками, і крики на сусідній вулиці, троль випромінював довкола себе ореол тиші. В мешканців Анк-Морпорка була мало не вроджена здатність нюхом чути розваги.
Спочатку Щебінь тримав документ на відстані витягнутої руки. Потім за кілька дюймів від своєї мармизи. Кілька разів він його перевернув.
Його вуста ворушилися з зусиллям.
Нарешті він нахилився до констебля Візита і показав йому документ.
— Шо то за слово?
— «Відтак», сержанте.
— Я так і знав.
Він знову випрямився.
— «Відтак… — горошинки тролячого еквіваленту поту почали проступати на чолі Щебеня. — Відтак… за-гальмо-виз…
— Загальновизнаним, — прошепотів констебль Візит.
— Я так і знав, — Щебінь знову втупився в документ, а тоді здався. — Ви не хочете тутка стирчати і весь день мене слухати! — заволав він. — То є Закон про бунт і ви всі мусите його прочитати, всікли? Передайте по колу.
— А що, як ми його не прочитаємо? — озвався голос із натовпу.
— Ви мусите його прочитати. То є закон.
— А інакше що?
— Інакше я вас пристрелю, — сказав Щебінь.
— Так не можна! — обурився інший голос. — Спочатку ви маєте закричати «Стій! У мене зброя!»
— Точно, мені це підходе, — погодився Щебінь. Він стенув одним здоровецьким плечем і затиснув під пахвою арбалет. А точніше, пересувний арбалет, який за нормальних умов встановлюється на візок. Стріла мала шість футів завдовжки. — Важче цілитись у мішені, які біжать.
Він зняв зброю з запобіжника.
— Хтось вже дочитав?
— Сержанте!
Ваймз пропихався крізь натовп. І тепер це було справжнє юрмище. Анк-Морпорк завжди був вдячною публікою.
Щебінь із брязкотом відсалютував.
— Ти хотів холоднокровно пристрелити цих людей, сержанте?
— Ні, сер. Просто попереджувальний постріл у довбешку, сер.
— Справді? Ну тоді дай мені хвильку, я з ними поговорю.
Ваймз зиркнув на чоловіка, що стояв поряд. В одній руці він тримав смолоскип, а в іншій — довгу дерев’яну жердину. Він кинув на Ваймза гарячково-зухвалий погляд людини, яка відчула, як земля втікає в неї з-під ніг.
Ваймз підтягнув до себе смолоскип і прикурив сигару.
— Що тут коїться, друже?
— Хапонці почали стріляти в людей, пане Ваймз! Безпричинні напади!