— Тобі вже краще?
— Трохи…
— Я там іще дещо знайшов, — повідомив Морква задумано. — Гадаю, він написав передсмертну записку. Але все це якось дивно, — він помахав чимось, схожим на дешевий блокнот. — Його необхідно ретельно оглянути, — він струснув головою. — Сніжок, бідолашний хлопчина.
— Він же вбивця!
— Так, але ж як негарно він пішов з життя.
— Тому що йому відрубали голову? І судячи з усього, добре загостреним мечем? Буває і гірше.
— Так, але я думаю, якби сердега мав краще волосся чи ще замолоду підібрав собі правильний шампунь, то жив би зовсім інакше…
— Що ж, принаймні лупа його більше не турбуватиме.
— Це якось безтактно.
— Пробач, але ти знаєш, як я напружуюсь від запаху крові.
— Твоє волосся завжди має чудовий вигляд, — Морква змінив тему і, як підмітила Анґва, навдивовижу тактовно. — Не знаю, чим ти користуєшся, але шкода, що він так і не спробував цей засіб на собі.
— Думаю, він не там шукав, — сказала Анґва. — На пляшечках, які я зазвичай купую, пише «Для блискучої шерсті ваших улюбленців»… Що таке?
— Ти чуєш дим? — запитав Морква.
— Моркво, я ще п’ять хвилин не зможу занюхати нічого, крім…
Але він дивився повз неї на велике червоне світіння в небі вдалині.
Ваймз кашлянув. Тоді ще трохи кашлянув. А тоді врешті-решт розплющив сльозаві очі, переконаний, що побачить перед собою власні легені.
— Склянку води, пане Ваймз?
Ваймз побачив крізь сльози розмиту фігуру Фреда Колона.
— Дякую, Фреде. Звідки це так тхне горілим?
— Від вас, сер.
Ваймз сидів на парапеті біля руїни посольства. Оповитий прохолодним повітрям, він почувався недосмаженим стейком. З нього аж пара йшла…
— Вас довший час не було видно, сер, — послужливо мовив сержант Колон. — А потім всі побачили, як ви залетіли в те вікно, сер! І викинули ту жінку з вікна прямо Щебеню в руки! Це ще одна пір’їна у ваш шолом, можете не сумніватись, сер! Їй-бо’, рушн… їй‑бо’, хапонці нагородять вас Орденом Верблюда чи чимось таким за те, що ви зробили цієї ночі, сер! — Колон світився, і його аж розпирало від гордості.
— Ще одна пір’їна в шолом… — пробубнів Ваймз. Він зняв шолом і стомлено, але задоволено помітив, що всі до єдиної пір’їнки геть начисто згоріли.
Він повільно кліпнув.
— А той чоловік, Фреде? Він вибрався?
— Який чоловік?
— Там був… — Ваймз знову кліпнув. Численні частини його тіла, свідомі того, що він не приймав дзвінки, тепер без увагу телефонували зі скаргами.
Там був… якийсь чоловік? Ваймз приземлився на ліжко, потім у нього вчепилася жінка, потім він вибив рештки вікна, побачив унизу здорові, широченні та неймовірно сильні ручиська Щебеня, і викинув її настільки ввічливо, наскільки дозволяли обставини. Тоді чоловік із даху знову зринув з диму з кимось на плечі, щось йому крикнув і жестом наказав іти за ним і…
…тоді підлога провалилася…
— Всередині було… ще двоє людей, — сказав він, знову зайшовшись кашлем.
— Значить, вони вибрались не через головний вхід, — припустив Колон.
— А я як вибрався? — запитав Ваймз.
— О, внизу Дорфл гасив ножиськами полум’я, сер. Дуже помічний той керамічний констебль. Ви приземлилися прямісінько на нього, і він, ясно шо, перестав топтатись і виніс вас надвір. Вранці всі захочуть потиснути вам руку і пригостити пончиками, сер!
Але поки пончиків ніде не було видно, відмітив Ваймз. Довкола досі юрмились люди: носили щось в руках, гасили локальні пожежі, сварилися між собою… але на тому місці, де мали вітати героя дня, зяяла величезна діра.
— О, то в людей післяшоковий стан, сер, — мовив Колон, ніби читаючи його думки.
— Піду-но я скупаюсь в холодній ванні, — мовив Ваймз, ні до кого зокрема. — А тоді посплю. У Сибіл є чудова мазь від опіків… о, здорові були.
— Ми побачили пожежу… — почав Морква, підбігаючи до них. — Її вже загасили?
— Пан Ваймз сьогодні рятувальник, — захоплено мовив Колон. — Просто зайшов усередину і всіх врятував, в найкращих традиціях Варти!