— Дуже слабкі сліди, — сказав Ваймз. — Такі хлопаки, як Сніжок, шкребуть на папері так, ніби хочуть його зарізати, — він швидко переглянув блокнот. — Хтось вирвав… не лише сторінку, на якій він писав, а ще й кілька під нею.
— Розумно, чи не так, сер? Всі знають, що…
— …можна прочитати підозрілу цидулку з відбитків на наступній сторінці, — договорив за нього Ваймз, — він знову кинув книжечку на стіл. — Гм-м. У ній міститься якесь послання, атож…
— Може, він шантажував того, хто за всім цим стоїть? — припустила Анґва.
— Це не в його стилі, — заперечив Ваймз. — Ні, я мав на увазі…
Пролунав стук у двері, і всередину зайшов Фред Колон.
— Приніс вам горня кави, — сказав він, — а внизу на вас чекає кілька ру… хапонців, пане Ваймз. Певно, прийшли вручити вам медаль і поцвенькати з вами на своїй пташиній. А якщо ви не проти пізньої вечері, місіс Ґоріфф готує козлятину з рисом під заморською підливою.
— Думаю, мені краще до них спуститися, — сказав Ваймз. — Але я навіть не встиг помитися…
— Зато видно, хто тут сьодня герой, — енергійно прорік Колон.
— А, ну добре.
Тривога захопила Ваймза десь на половині сходів. Він ніколи не натрапляв на групку громадян, охочих нагородити його медаллю, тож у нього не було багато відповідного досвіду, але люди, що збилися в тісну купку біля сержантського поста, не надто скидалися на комітет із висловлення подяки. То були хапонці. Принаймні вбрані вони були по-чужоземному, а кілька з них бачили стільки сонця, скільки в Анк-Морпорку навіть не світить. До Ваймза підкралося відчуття, що Хапонія була настільки великою, що його місто і рівнини Сто разом узяті загубились би в ній, тож там має бути місце для всіх народів, у тому числі й для цього коротуна в фесці, яким аж трусило від обурення.
— Це ти чоловік на ім’я Ваймз? — запитав фескоголовий.
— Ну, я командор Ваймз…
— Ми вимагаємо визволення сім’ї Ґоріффів! І навіть чути не хочемо ваших виправдань!
Ваймз кліпнув.
— Визволити?
— Ви посадили їх під замок! І конфіскували їхню крамницю!
Ваймз витріщився на чоловіка, а тоді зиркнув на сержанта Щебеня, що стояв у іншому кінці кімнати.
— Де ви помістили сім’ю, сержанте?
Щебінь відсалютував.
— У камері, сер.
— Ага! — скрикнув чоловік у фесці. — Ви це визнаєте!
— Даруйте, ви хто? — запитав Ваймз, стомлено кліпаючи.
— Я не зобов’язаний вам казати, і вам не вибити з мене відповідь! — заявив чоловік, випнувши груди.
— А, дякую, що попередили, — мовив Ваймз. — Не люблю дарма тратити сили.
— О, здоровенькі були, пане Вазіре, — привітався Морква, зринувши у Ваймза за спиною. — Ви отримали повідомлення про ту книжечку?
Запала одна з тих мовчанок, що трапляються, коли людям треба змінити вираз обличчя.
Тоді Ваймз озвався:
— Що?
— Пан Вазір продає книги на Вдовиній вулиці, — почав Морква. — Розумієте, я попросив у нього книжки про Хапонію, і серед тих, що він мені дав, була «Ароматні частини, або Сади задоволення». А я й не проти, сер, бо хапонці винайшли сади, тож я подумав, що корисно буде пізнати трохи їхню культуру. Залізти в голову хапонцям, так би мовити. Тільки от книжка, е, вона… е… ну, вона не про садівництво… е… — він зашарівся.
— Так, так, гаразд, можете повернути її назад, якщо хочете, — сказав пан Вазір, перебуваючи мало не на грані зриву.
— Просто я подумав, що вам варто знати, на випадок, якщо ви не… на випадок, якщо ви продасте… ну…така книжка, знаєте, може шокувати ніжну натуру…
— Так, добре…
— Капрал Анґва дістала такий шок, що аж не могла перестати сміятися, — продовжував Морква.
— Я негайно ж поверну вам гроші, — пообіцяв Вазір. Вираз його обличчя знову став мстивим. Він зиркнув на Ваймза.
— Зараз не до книжок! Ми вимагаємо, щоб ви негайно визволили наших земляків!
— Щебеню, якого милого ти замкнув їх у камері? — стомлено мовив Ваймз.
— А шо нам ше ся залишало, сер? Вони не під замком і мають чисту постелю.
— Ось вам і пояснення, — мовив Ваймз. — Вони наші гості.
— В камері! — крикнув Вазір, смакуючи словом.
— Їх ніхто не тримає, — правив своєї Ваймз.
— Тепер-то вже так, — Вазір намагався справити враження, начебто лише його поява перешкодила офіційно схваленому кровопролиттю. — Будьте певні, Патрицій про це ще почує!