— І жодна з них не кричить чи щось таке? — здивовано запитав Ноббі.
— Та наче ні, — відповіла пані Кекс, не менш вражена. — Вони щасливі.
— А ви бачите якісь… магніти?
— Які саме?
— Ненаю, — визнав Ноббі. — Я думав, ви зразу поймете, якщо побачите.
Пані Кекс, попри свій жорсткий характер, таки вловила хід Ноббіних думок.
— Деякі дівчата… на виданні, — натякнула вона.
— А, ясно, — вираз Ноббі ні краплі не змінився.
— Якщо ви розумієте, про що я…
— Так. Звісно. На виданні. Ясно.
Пані Кекс здалася. Ноббі відрахував їй десять пенні.
— А це скоро станеться? — запитав Ноббі.
— О так. За десять пенні я не далеко заглядаю.
— Щасливі юні дівиці… — задумливо пробурмотів Ноббі. — Ще й на виданні. Тут явно є над чим подумати.
Коли він пішов, пані Кекс повернулася до кулі і з цікавості й задля власного задоволення підгледіла за десятидоларовим майбутнім, а потім ще цілий вечір надривала живіт.
Ваймз лише наполовину здивувався, коли двері до Щурячої палати відчинилися, й за столом, на чільному місці, сидів лорд Іржавський. Патриція не було.
Він лише наполовину здивувався. Тобто десь на поверховому рівні йому здалося, що це якось дивно, «я гадав, цього чоловіка ніякою облоговою машиною не зрушиш з місця». Але на темному рівні, куди зрідка проникає денне світло, він подумав: «ну звісно». В такі часи чоловіки, як Іржавський, підіймаються на верхівку. Це як каламутити болото цурпалком — на поверхню зненацька спливають великі бульбашки, і все довкола тхне. Він тим не менш відсалютував і спитав:
— То правитель Ветінарі пішов у відпустку?
— Правитель Ветінарі пішов у відставку сьогодні ввечері, Ваймзе, — сказав лорд Іржавський. — Тимчасово, звісно. Лише на час воєнного стану.
— Справді? — здивувався Ваймз.
— Так. І мушу сказати, він передбачив певний… цинізм з вашого боку, командоре, тож попросив мене передати вам цього листа. Можете переконатися, що там його печатка.
Ваймз зиркнув на конверт. На ньому справді красувалася воскова печатка, проте…
Він зустрівся поглядом із лордом Іржавським, і бодай ця підозра в нього відпала. Іржавський не йшов би на таку ницість. Такі люди, як Іржавський, дотримувались так званого морального кодексу, і деякі вчинки не вважалися шляхетними. Можна було володіти вулицею з переповненими будинками, де люди живуть, як таргани, а таргани — як королі, і це було б цілком нормально, та Іржавський радше би помер, ніж скотився до підробки документів.
— Розумію, сер, — сказав Ваймз. — Ви щось від мене хотіли?
— Командоре Ваймз, мушу попросити вас арештувати хапонців, які проживають у місті.
— На яких підставах, сер?
— Командоре, ми на волоску від війни з Хапонією. Ви ж розумієте?
— Ні, сер.
— Мова йде про шпигування, командоре. Навіть саботаж, — пояснив лорд Іржавський. — Якщо вже відверто… в місті потрібно ввести воєнний стан.
— Так, сер? І що ж це за стан такий, сер? — запитав Ваймз, дивлячись прямо перед себе.
— Ви дуже добре знаєте, який, Ваймзе.
— Це коли ви кричите «Стій!» перед тим, як вистрелити, сер, чи якийсь інший?
— А, я зрозумів, — Іржавський встав із‑за столу і нахилився вперед.
— Вас тішило… уїдливо розмовляти з правителем Ветінарі, і з певних причин він вам це дозволяв, — здогадався він. — Я, з іншого боку, знаю таких, як ви.
— Таких, як я?
— Мені здається, командоре, вулиці аж кишать злочинами. Неліцензовані жебри, порушення громадського порядку… але ви, командоре, схоже, дивитеся на все це крізь пальці, ви, либонь, вважаєте себе гідним вищих ідей. Ви всього лише мисливець на злодіїв, не більше. Ви чого витріщились, Ваймзе?
— Просто намагаюсь не дивитися крізь пальці, сер.
— Ви думаєте, Ваймзе, що закон — це якесь велике, непідвладне контролю небесне світило. І ви помиляєтеся. Ми творимо закони. І я не збираюсь додавати «Ви мене зрозуміли?», тому що я знаю, що ви розумієте, і не збираюсь до вас достукуватись. Я зразу бачу, якщо людина гнила.
— Гнила? — слабо мовив Ваймз.
— Командоре Ваймз, — почав він, — я сподівався, що про це мова не зайде, але останні кілька днів указують на низку достоту неприпустимих помилок з вашого боку. В Принца Куфуру стріляли, а ви не змогли ані зарадити цьому, ані бодай знайти винного. Злодійські зграї вільно розгулюють містом, і, наскільки мені відомо, один із ваших сержантів хотів стріляти в голови невинних людей, а щойно я довідався, що ви заарештували ні в чому невинного підприємця і без жодних на те причин замкнули його в камері.