Він дружньо до них усміхнувся.
— Ви, бува, не мужній сержант Колон і… — чоловік глянув на Ноббі. На його сяйливому обличчі, немов буревісні хмари, промайнули здивування, страх, цікавість і співчуття. — І той самий капрал Ноббс? — договорив він.
— Це ми, громадянине, — підтвердив Колон.
— А, чудово. Мені дали особливе доручення вас знайти. Знаєте, це так дивовижно. Ніхто не вривався у сарай, хоч, мушу визнати, я таки добре спроєктував замки. А мені лиш треба було замінити шкіру на шарнірах і змастити їх… о, пробачте, мене трохи занесло. Отож… у мене є для вас повідомлення… але яке?… Щось про ваші руки… — він засунув руку в глибоку брезентову торбу, витягнув звідти довгу трубу і простягнув її Ноббі.
— Даруйте за це, — перепросив він, витягнувши меншу трубку і простягнувши її Колону. — Мусив робити все похапцем, тож у мене справді не було часу все як слід завершити, та й, відверто кажучи, матеріали не дуже…
Колон глипнув на свою трубку. Вона була загострена з одного боку.
— Це ракета-феєрверк, — сказав він. — На ній навіть пише «Безмір кольорових кульок і зірок»…
— Так, ще раз прошу вибачення, — сказав чоловік, виймаючи з торби невеличку, хитромудру дерев’янометалеву конструкцію. — Можна назад трубку, капрале? — він взяв її і прикрутив з одного кінця конструкції. — Дякую… так, без мого станка і, звісно ж, мого горна, я змушений був давати раду з тим, що було під рукою… Можна мені назад ракету? Спасибі.
— Без патичка вони не летять, — підмітив Ноббі.
— О, насправді, летять, — заперечив чоловік. — Просто не дуже точно.
Він підніс трубку на рівні плеча і зазирнув у невеличкий дротяний приціл.
— Якось так, — сказав він.
— І вони не летять уперед, — сказав Ноббі. — Лише вгору.
— Дуже поширена хибна думка, — зазначив Леонард із Квірма, повернувшись до них обличчям.
Углибині трубки Колон угледів кінчик ракети, і в його голові зненацька зринув образ зірок і кульок.
— А тепер ви маєте повернути на цю вулицю і піти зі мною, — скомандував Леонард. — Мені дуже шкода, але його світлість дуже довго втовкмачував мені, що інколи потреби суспільства загалом переважають права окремої людини. О, я ще дещо згадав. Руки вгору, будь ласка.
У Щурячій палаті по всьому столу був розсипаний пісок.
Розглядаючи його, лорд Іржавський відчував щось схоже на задоволення. Серед піску були також невеличкі квадратні ящички, які позначали містечка і міста, а вирізані пальмові дерева — відомі оази. І, хоч лорду Іржавському дошкуляло слово «оази», він поглянув на все те, і йому сподобалось, що він побачив. Адже це мапа Хапонії, а всім було відомо, що там і так повсюдно пісок, що тішило з екзистенційного боку. Щоправда, пісок, розсипаний на столі, нагребли з купи позаду гуртової гончарні троля Крейдяна, в якому затесались поодинокі недопалки, і витав душок коцурської сечі, чого, мабуть, не знайти в справжній пустелі чи бодай не в такому масштабі.
— Тут було б гарне місце висадки, — сказав він, тицяючи палицею.
Його конюх намагався бути послужливим.
— Це півострів Ель Кінте, — сказав він. — Найближча до нас точка, сер.
— Саме так! Ми вмить перепливемо цю протоку.
— Чудово, сер, — мовив лейтенант Шершеннь, — але… ви не боїтеся, що на нас там чекатиме противник? Бо це ж таке очевидне місце висадки?
— Для тренованого воєнного стратега аж ніяк не очевидне, сер! Вони не піджидатимуть нас саме тому, що це настільки очевидно, хіба ви не розумієте?
— Хочете сказати… вони подумають, що там тільки цілковитий ідіот висадиться, сер?
— Власне! Вони знають, що ми не цілковиті дурні, сер, а відтак це останнє місце, де вони нас піджидатимуть, розумієте? Вони чекатимуть на нас десь, — його палиця увіткнулася в пісок, — тут.
Шершеннь пригледівся. Хтось надворі почав гупати в барабан.
— О, ви маєте на увазі Ерітор, — сказав він. — Де, наскільки мені відомо, є приховане місце висадки, і за два дні швидкого маршу через місцевість, яка надає добре укриття, ми опинимося в самісінькому серці імперії, сер.
— Точно!
— В той час як висадка в Ель Кінте означає три дні ходу дюнами повз укріплене місто Ґебра…