— Восьма вечора. Е… Ледь уникнути смерті від хапонського шпигуна?
Ваймз похолов.
— Де? — запитав він, роззираючись довкола, мов навіжений.
— На розі Броварської і Брод-Вею, — повідомив тихий співочий голосок.
— Але я не там!
— Який тоді сенс у нагадуваннях? Нащо я стараюсь? Ви сказали мені, що хочете знати, що ви маєте ро…
— Послухай, ніхто не ставить собі нагадування, щоб його порішили!
Бісик на якусь мить затих, а тоді сказав:
— Ви маєте на увазі, я маю внести це у ваш список справ? — його голос тремтів.
— Щось на кшталт: «Список справ: вмерти»?
— Послухайте, не треба все звалювати на мене тільки тому, що ви не на тій часовій лінії!
— Що це в біса означає?
— Ага, я знав, що ви не читали інструкцію! В розділі xvii-2(c) дуже чітко написано про те, що вкрай важливо дотримуватися однієї реальності, бо інакше за Принципом Непевності…
— Забудь, що я просив, гаразд?
Ваймз зиркнув на Дженкінса та корабель вдалині.
— Ми зробимо по-моєму, де б ми не були, — заявив він.
Він пішов до трюму і підняв люк.
— Щебеню?
Хапонські матроси вовтузилися з брезентом, поки їхній капітан на них волав.
Ахмед-71-година не кричав. Він лише стояв із шаблею в руці й спостерігав.
Тремтячи від страху, до нього поспішив капітан зі шматком мотузки в руці.
— Бачите, валі? — мовив він. — Хтось її відрізав!
— Хто це міг зробити? — стиха запитав Ахмед-71-година.
— Не знаю, але коли знайду його…
— Ці пси нам уже на п’яти наступають, — мовив Ахмед. — Ти з хлопцями, давай працюй швидше.
— Але хто це міг зробити? — не вгавав капітан. — Ви були тут, як їм вдало…
Він перевів погляд від мотузяного огризка на шаблю.
— Ви щось хотіли мені сказати? — запитав Ахмед.
Капітан досягнув свого звання не тому, що був дурним. Він крутнувся на місці.
— Негайно підніміть це вітрило, гнилі сучі сини! — закричав він.
— Добре є, — мовив Ахмед-71-година.
Арбалет Щебеня першочергово був облоговою машиною на трьох людей, але він викинув лебідку як зайвий тягар. Він натягував його рукою. Зазвичай одного погляду на троля, який натягує тятиву самим лиш пальчиком, було достатньо для вольового відступу. Він непевно глянув на далеке світло.
— Шансів один на міліон, — сказав він. — Ми далеко.
— Просто цілься нижче рівня води, щоб вони не відітнули мотузку, — порадив Ваймз.
— Ага. Добре.
— В чому проблема, сержанте?
— Ми пливемо до Хапонії, та?
— Ну, десь в цьому напрямку, так.
— Але… в Хапонії я зглупію через жару, розумієте?
— Сподіваюся, ми спинимо їх до того, як туди дістанемось, Щебеню.
— Я не люблю глупіти. Я знаю, шо там про мене люди кажут, шо Щебінь тупіший за, за…
— …цеглину… — підказав йому Ваймз, витріщаючись на світло.
— Ага. А я чув, шо в пустелі дуже, дуже горячо…
У троля був такий сумний вигляд, що Ваймз аж з того розчулення поплескав його по спині.
— То спинімо їх зараз, га? — запропонував він, швидко трясучи рукою, щоб не так пекло.
Інший корабель був так близько, що їм видно було матросів, як ті відчайдушно порались на палубі. У світлі кормових ліхтарів було видно головне вітрило, що надималось.
Щебінь підняв арбалет.
На кінчику стріли зблиснула горошина бірюзового світла. Троль витріщився на неї.
Зелений вогонь стікав щоглами вниз і, влучивши в палубу, розсипався десятками зелених горошин, що котилися настилом з дощок, тріскочучи й сиплючи іскрами.
— Вони використовують магію? — запитав Щебінь. Зелене полум’я затріскотіло в нього на шоломі.
— Що це таке, Дженкінсе? — запитав Ваймз.
— Це не магія, це гірше за магію, — сказав капітан, ринувши вперед. — Гаразд, хлопці, негайно опустіть вітрила!
— Залиште їх як є! — крикнув Ваймз.
— Ви знаєте, що це таке?
— Я ніц не відчуваю, — сказав Щебінь, тицяючи полум’я на арбалеті.
— Не торкайся його! Не торкайся його! Це Вогонь святого Копитяна! Це означає, що ми загинемо в страшній бурі!
Ваймз глянув догори. Хмари неслися по небу… Ні, вони витікали в небо великими закрученими хвилями, як чорнило, що скрапує в воду. Десь всередині них спалахнуло блакитне світло. Корабель перехилився.
— Послухай, нам потрібно опустити якесь вітрило! — крикнув Дженкінс. — Це єдиний вихід…