— Здається, я щось таке бачив… — промовив Ваймз. Він перегорнув сторінку. — А, так, він каже «Після першої битви під Сто Латом я сформулював політику, що стала для мене міцним опертям в інших битвах. А звучить вона так: якщо ворожа фортеця неприступна, переконайтеся, що ворог залишиться всередині».
— Це, звісно ж, неабияк допоможе, — мовив Дженкінс.
Ваймз засунув книжку в кишеню.
— Тож, констеблю Візит, бог на нашому боці, чи не так?
— Безумовно, сер.
— Але бог, мабуть, і на їхньому боці?
— Цілком імовірно, сер. У всіх є бог.
— Тоді сподіватимемося, що вони зрівноважаться.
Хапонська корабельна шлюпка якомога тихіше плюснулась у воду. А все тому, що Ахмед-71-година стояв біля лебідки з піднятою шаблею, через що чоловіки, які опускали шлюпку, робили це якомога акуратніше.
— Коли ми відчалимо, можете плисти до Ґебри, — сказав він капітану.
Капітан тремтів.
— Що я їм скажу, валі?
— Скажете їм правду… згодом. Начальник гарнізону — чоловік не шляхетний і трохи вас покатує. Не виказуйте правду, доки вона вам дійсно не знадобиться. Його це ощасливить. Крім того, якщо скажете, що це я вас змусив — це покращить ваше становище.
— О, я скажу. Я скажу… цю брехню, — швидко додав капітан.
Ахмед кивнув, ковзнув канатом у шлюпку і повеслував.
Екіпаж корабля дивився, як він гребе крізь хвилі.
То був не пляж, а корабельне кладовище. Каркаси трухлявих кораблів, розсипаних на піску. Кістки з прибитим до берега патиччям і знебарвлені білі водорості височіли пагорбами вздовж високої межі припливу. А позаду здіймалися дюни справжньої пустелі. Навіть тут пісок жалив очі й хрустів на зубах.
— На тому пляжі чекає швидка смерть, — сказав штурман, перехилившись через перило і кліпаючи, щоб краще бачити.
— Так, — сказав капітан. — Вона тільки-но відплила у шлюпці.
Постать на пляжі витягнула зі шлюпки іншу, лежачу постать і поволокла її подалі від хвиль. Штурман підняв лук.
— Я можу застрелити його звідси, капітане. Тільки скажіть.
— Наскільки ти впевнений? Бо в тебе не повинно бути жодних сумнівів. По-перше, якщо ти промахнешся, ти — труп, по-друге, якщо ти в нього влучиш, ти однаково труп. Глянь туди.
На високих, далеких дюнах, що чорніли проти затягнутого піском неба, виднілись якісь постаті. Штурман опустив лук.
— Звідки вони знали, що ми тут?
— О, вони пантрують море, — мовив капітан. — д’реґи, як ніхто інший, люблять гарненьку корабельну аварію.
Коли вони відійшли від перила, якась тінь зістрибнула з палуби і майже без плюскоту пірнула у воду.
Щебінь намагався сховатися в затінку, але знайти його було не так легко. З високої пустелі, що розляглася попереду них, спека струменіла, як з паяльної лампи.
— Зара буду стругав, — пробубнів він.
Аж тут дозорець щось крикнув.
— Він каже, що хтось лізе по дюнах, — переклав Морква. — З кимось на плечі, він каже.
— Е… з жінкою?
— Послухайте, сер, я знаю Анґву. Вона не якесь безпорадне створіння. Вона не буде стояти і розпачливо кричати. Вона інших змушує це робити.
— Ну… якщо ти впевнений… — Ваймз повернувся до Дженкінса. — Можете не гнатися за кораблем, капітане. Тримайте курс на берег.
— Я так не працюю, пане. По-перше, це збіса непростий берег, туди доводиться плисти проти вітру, а ще там бувають вкрай підступні течії. Багато необережних моряків полягли кістьми, що біліють на цих пісках. Ні, ми трохи відпливемо, і ви зможете опустити — ну, якби в нас ще була шлюпка, ви могли б її спустити… і кинемо якір, о ні, що я говорю, він виявився надто важким, чи не так…
— Просто пливіть прямо, — сказав Ваймз.
— Нас усіх вб’ють.
— Думайте про це як про менше з двох зол.
— А яке друге?
Ваймз витягнув меча.
— Я.
Човен поскрипував таємничими глибинами океану. Леонард весь час виглядав із крихітних ілюмінаторів, неабияк зацікавлений водоростями, що, на думку сержанта Колона, були собі як звичайні водорості.
— Ви помітили чудові пасма крапелькової етіольованої ламінарії? — запитав Леонард. — Отої коричневої. Дивовижна рослина, що, як ви безумовно бачите, наштовхує на роздуми.