— Ме?..
— Враховуючи обставини, він ще непогано зберігся, — сказав Ваймз.
— Ме?
— Переконаний, ви разом зі своїми морськими вовками ще попливете на ньому.
— Ме…
Дженкінс дивився разом зі своїм екіпажем, що ішов вбрід до берега, як полк невдоволено дерся дюною нагору. Врешті члени екіпажу згуртувались у коло і кинули жереб, і кухар, якому завжди не щастило в азартних іграх, звернувся до капітана.
— Не зважайте, капітане, — мовив він, — можливо, нам вдасться знайти якісь хороші поліна серед цього патиччя, і за кілька днів роботи з канатами…
— Ме.
— Тільки… нам краще вже починати, бо він сказав, що вони скоро повернуться…
— Вони не повернуться! — крикнув капітан. — Вони і дня там не протримаються з тою кількістю води, що вони з собою взяли! У них немає потрібного обладнання! А щойно з їхнього поля зору зникне море, вони загубляться!
— Добре!
Вони пів години дерлися на верхівку дюни. На піску було видно сліди, але прямо на очах Ваймза вітер підхоплював піщинки і стирав їх.
— Сліди верблюдів, — мовив Ваймз. — Що ж, верблюди не так вже й шпарко переміщаються. Гайда…
— Здається, у Щебеня проблеми, сер, — перебив його Морква.
Троль стояв, спершись кісточками пальців на землю. Моторчик його охолоджувального шолома на якусь мить різко загудів на сухому повітрі, а тоді затих через пісок, який потрапив у механізм.
— Мені зле, — пробубнів він. — Мозок болит.
— Хутко, прикрий голову щитом, — розпорядився Ваймз. — Зробіть йому затінок!
— Він не витримає, сер, — мовив Морква. — Краще відіслати його назад до корабля.
— Він нам потрібен! Хутко, Смішинко, помахай перед ним сокиркою!
В цю ж мить здійнялася стіна піску, оголивши сотню шабель.
— Біп-біп-біп-дзинь! — сказав життєрадісний, але дещо приглушений голосок. — Одинадцята ранку, Постригтися… е… все правильно?
Плити обваленої будівлі зіштовхнулись так, що утворили щось на кшталт резервуара, який, хоч і не був дуже великим, вже був наполовину наповнений дощовою водою.
Міцько Джексон поплескав сина по спині.
— Питна вода! Нарешті! — вигукнув він. — Так тримати, хлопче.
— Розумієш, батьку, я дивився на ці, типу, картини, а тоді…
— Та, та, зображення восьминогів, дуже добре, — мовив Джексон. — Ха! Як все обернулось! Тепер це наша вода на нашому боці острова, подивлюсь, як ті засмальцьовані мерзотники тепер заговорять. Хай забирають собі те кляте патиччя і смокчуть із риб воду!
— Так, батьку, — мовив Лес. — А воду ми можемо обміняти на дрова і борошно, правда?
Його батько насторожено махнув рукою.
— Можливо, — сказав він. — Але не потрібно поспішати. Ще трохи, і ми знайдемо водорості, які будуть горіти. Які в нас довгострокові цілі?
— Готувати їжу і не мерзнути? — з надією мовив Лес.
— Ну, першочергово — так, — погодився Джексон. — Це очевидно. Але ти знаєш, як кажуть: «Дай людині багаття — і йому буде тепло один день; кинь його в багаття — і йому буде тепло до кінця його днів». Розумієш, про що я?
— Не думаю, що приказка так звучить…
— Маю на увазі, що ми можемо залишитись тут і жити на воді і сирій рибі… ну, назавжди. Але ця купка людей не протягне довго без прісної води. Розумієш? Вони будуть нас благати, еге ж? І тоді ми висунемо їм умови, що скажеш?
Він поклав руку на неохочі плечі свого сина і махнув рукою на панораму.
— Синку, на початку в мене нічого не було, крім того старого човника, що залишився від твого дідуня, але…
— …ти працював і збирав гроші… — стомлено мовив Лес.
— …я працював і збирав гроші…
— …і ніколи не здавався…
— …так, я ніколи не здавався…
— І ти завжди хотів залишити мені щось, що… Ай!
— Перестань насміхатися з батька! — обурився Джексон. — А то вліплю в інше вухо. Послухай, ти бачиш цю землю? Ти її бачиш?
— Бачу, батьку.
— Це земля необмежених можливостей.
— Але тут немає прісної води, і вся земля в солі, батьку, та й пахне кепсько!
— Це запах свободи, ось що це таке.
— А мені смердить так, ніби хтось добряче перданув, батьку… Ай!
— Іноді одне від іншого не відрізнити! І я думаю про твоє майбутнє, хлопче!
Лес глянув на акри гнилих водоростей перед собою.
Він вчився бути рибалкою, як його батько, тому що в них це йшло по роду, а він був надто добрий, щоб іти наперекір, хоч насправді мріяв стати художником, яких в його родині ніколи раніше не було. Він помічав речі, і вони його бентежили, хоч він так і не міг пояснити, чому.